Пʼятниця, 25 червня 1875

Я менше базграю, відколи Одіффре поїхав. Скільки в мене прикрощів, скільки клопоту!
Ніхто не вміє вести господарство, гроші витікають, ми в боргах, ми страшенно заплуталися! Абріаль, наш адвокат, так шахраював у всіх наших справах, що раптом доводиться платити понад шістдесят тисяч франків.
Дюваль погоджувався, щоб йому заплатили протягом чотирьох років. Доручають справу адвокатові — і ось Дюваль вимагає все готівкою. Самі лиш суди, адвокати, повірені! Це пекло! Я геть пригнічена... Дали телеграму до Росії.
Олександр, приїхавши, привіз сто вісім тисяч франків. Ми нічого не купили, я не знаю, як так вийшло, але ці гроші розтринькано. Сто вісім тисяч франків за два місяці — і жити так, як ми живемо! Можна збожеволіти! Це «абракадабрантно», як каже Ґамбетта. Ах! Бачте, республіки нічого не варті — ні в державі, ні в домі.
Тепер, коли я менше вчуся, я візьмуся за все й стану королевою в нашому домі. Я привезу грошей із Росії, спершу сплачу борги, а потім віддам мамі й тітці те, що лишиться. Інакше це згубно.
Жодний статок не встоїть перед таким безладом. Ну й ну, от тобі й на! Я з самого ранку бліда, відколи дізналася про чудовий стан наших справ. Аби лиш Бог зволив цього разу витягти нас із цього, а надалі я пильнуватиму справ.
Боже мій, Боже мій, я геть приголомшена. Боже мій, допоможи нам тут.
Це гірше за критський лабіринт.
Ми живемо за системою Лоу.
А в кінці я вже бачу попереду руїну, мов жахливе чудовисько!
Боже мій, витягни нас із цієї скрути.
Надалі я дам усьому лад, я цим займуся. Ніколи я не бачила, і ніхто не бачив, і не існує в усьому всесвіті таких жінок, як мої любі матінки. Діти, немовлята, слово честі, їх треба водити за руку.
Я сьогодні геть розбита. Вони мене доконають!
Боже мій, змилуйся наді мною.
Та хіба ж я не божевільна, що замовила меблів на вісімдесят тисяч франків, знаючи наші справи й наших людей! Це паскудне безумство, каюся, каюся, каюся!
Замовляють ці меблі, я нашіптую тітці на вухо, що треба робити, вона нічого не слухає й сидить, наче деревʼяна. Вона не складає жодного письмового акта, і, звісно, скнара Дюваль робить, як йому заманеться.
Цей негідник користається з цього, і це цілком природно. О! Бідолашна королева Іспанії!
Через усі ці прикрощі я зіграла адажіо Бетговена з винятковим почуттям і ніжністю. Бачте, від чого все залежить. Лоссель буде задоволений.
Помилуй, Боже.
викресленоСубота, 26 червня 1875
За всіма цими клопотами я забула свій сон. Ось він: я отримую листа від Милорадовича, в якому він пише, що він у Парижі, що чекає на мене, аби я втішила його в нещасливому коханні. Я хочу їхати, але натомість бачу герцога Гамільтона: голова в нього поголена, а волосся видавалося сивим і бридким, він і сам був на себе не схожий, а радше скидався на Біховця.
Ми всі сидимо на розставлених рядами стільцях, перед домом Джої, наче в театрі. Раптом вікно на першому поверсі відчиняється, і в ньому зʼявляється Діна, лукаво всміхаючись герцогові, а він так розгніваний тим, що натякають на нього й на цю жінку, що підводиться й похмуро йде геть. А я не знаю, що робити, я геть засмучена й присоромлена, наче це моя провина.
І ось я на вокзалі у великій залі з усіма іншими. Я сідаю біля тітки, що сидить при столі, а навпроти неї герцог і Джоя, гарна й молода. Я дивилася на неї, а на нього ні, гадаючи, що він і досі незадоволений, та він, угадавши мою думку, підвів голову й усміхнувся мені. Тоді я стаю щасливою. Мені снилося ще багато чого, але після цієї усмішки я вже нічого не можу розплутати.
Я вже готова лягати спати, коли доповідають, що прийшов мій друг Барнола. Я спускаюся в пеньюарі (тепер я ношу пеньюар фасону «Ватто» зі шлейфом у два з половиною метри. Він білий, у фіолетових кружальцях, оздоблений фіолетовим і чорним. Це чарівний пеньюар, він був колись тітчин). Застаю їх за чаєм.
Коліньйон уже кілька днів ховається, вона якась дивна.
Барнола каже стільки доброго про мій голос, що я нетямлюся з радості. Він великий знавець, і я гадаю, що каже це не для лестощів, — він людина серйозна й чесна. Він каже, що я можу мати голос, як у Віжʼє, як у Штольц, що це дивовижно, чудесно. Що треба працювати і що я великого досягну. Що поряд із моїм голосом голоси ніццьких знаменитостей, як-от Франсії, — ніщо, геть ніщо.
Уявіть мою радість: він не бреше, я це відчуваю, я це знаю. Одна з моїх найбільших амбіцій — співати чудесно. Цілу цю зиму я не могла видобути ані звуку, я була у відчаї, гадала, що втратила голос, і мовчала, і шарілася, коли мені про це говорили.
Тепер він повертається, мій голос, мій скарб, моє багатство!
Я приймаю його Носити довкола обличчя валансьєнські мережива, що спадають на чоло, і завʼязувати їх під підборіддям зі сльозами на очах, серце моє підстрибує, і я падаю ниць перед Богом!
Я нічого не казала, але мене жорстоко засмучувало, що цієї зими його не було, так засмучувало, що саме тому я й не наважувалася про це говорити.
Але я молилася Богові, і Він мене почув!
Яке щастя, яка втіха — добре співати! Почуваєшся всемогутньою, маєш орлиний погляд, уявляєш себе королевою, ти щаслива. Щаслива власною заслугою. Це не та гордість, що її дає золото чи титули; ти більш ніж жінка, ти почуваєшся безсмертною, ти відриваєшся від землі. Ти підносишся до неба!
І весь цей люд, що ловить кожен звук із твоїх вуст, що слухає твій спів, мов божественний голос, що наелектризований, захоплений, зачарований!
Ти пануєш над усіма!
Після справжньої королівської влади саме цієї слід прагнути; королівська влада краси йде лише потім, бо вона не всемогутня над усіма.
Та спів підносить людину над землею, вона ширяє над усіма в хмарі, подібній до тієї, в якій Венера являється Енеєві.
Носити валансьєнські мережива довкола обличчя й завʼязувати їх під підборіддям.

Примітки

«Абракадабрантний» (abracadabrant) — «безглуздий, неймовірний»; Марі приписує це слово Ґамбетті («як каже Ґамбетта»), хоча саме слово старіше. ↩
В оригіналі французькою: «Bigre de bigre!». ↩
Критський лабіринт — споруда Дедала з міфу про Мінотавра, символ заплутаності. ↩
«Система Лоу» — фінансова афера Джона Лоу (1720, «Міссісіпська бульбашка»); тут — життя в борг і на спекуляціях. ↩
В оригіналі латиною: «confiteor, confiteor, confiteor» (зі сповідальної молитви). ↩
«Бідолашна королева Іспанії» — натяк неясний. ↩
В оригіналі латиною: «Miserere» — початок покаянного псалма (Пс. 50/51), вияв розпачу. ↩
Пеньюар фасону «Ватто» — халат із вільними складками на спині, навіяними картинами Антуана Ватто. ↩
Віжʼє — сопрано Софі Крювеллі (1826–1907), зірка паризької та лондонської сцени 1850-х, що покинула сцену, вийшовши заміж за віконта Віжʼє; подружжя Віжʼє зимувало в Ніцці, а 1876 року Марі називає її «славетною Софі Крювеллі». Штольц — або Розіна Штольц (1815–1903), славетна французька мецо-сопрано Паризької опери, або Тереза Штольц (1834–1902), чеська сопрано, виконавиця партії Аїди у Верді й солістка його Реквієму в Парижі 1874 року; Марі не уточнює, котра. ↩
Класичний образ: Венера являється Енеєві в хмарі (Вергілій, «Енеїда», пісня I). ↩
Валансьєнські мережива — тонке плетене мереживо з Валансьєна на півночі Франції; предмет розкоші. ↩