Понеділок, 17 травня 1875

Бачимо, як Джирофла сідає у свій екіпаж біля площі Массена й здалеку рушає за нами; ми хутко-хутко вертаємось, біжимо, перетинаємо сад і вибігаємо на маленьку терасу, що прихилилася до огорожі праворуч, аби побачити, як він проїде.
Дві хвилини по тому він і справді проїжджає в товаристві прекрасного Енотеаса.
Джирофла дивиться на нас, дивиться на віллу, на сад, увесь паленіючи, мов панянка. Його екіпаж був уже перед Кроном, а він усе тримав голову поверненою до нас.
Люблю, коли чоловік паленіє, а цей паленіє так простодушно.
При місячному світлі ми йдемо кидати камінці в море.
Травень у Ніцці, так оспіваний тутешніми поетами, справді чарівний — але ввечері. От, наприклад, цього вечора місяць майже вповні, море трохи неспокійне, і в його хвилях видно, як виблискують тисячі зірок чи іскор, наче у вогняному снопі феєрверку.
Звідусіль чути співи, надто з боку моста Маньян і вулиці Франс; ці славні ніццці вертаються з варського свята (а майже щодня в травні бувають такі свята), де танцювали й співають — як не гарно, то принаймні від щирого серця. Окрім цих галасливих панів та паній, повсюди видно мовчазні пари, що сидять на лавках чи прогулюються. Одна така була неподалік від нашої лавки: вони сиділи й тихенько розмовляли. Віктор мало не роздер пса, що проходив мимо, завив, наче дикий звір, ми закричали, перехожі порозбігалися — а ці двоє inammorati не ворухнулися, не повернули голів.
Пишу перед відчиненим вікном і, попри дві свічки, можу милуватися місяцем, віддзеркаленим у морі, і зорями на небі. Свічки, далеко не псуючи, прикрашають, бо роблять дерева й узбережжя чорнішими, місяць блідішим, море спокійнішим, а всю картину — туманнішою й ніжнішою.

Примітки

В оригіналі по-італійськи: inammorati — «закохані».