П'ятниця, 23 квітня

Зошит 32-й
[розпочато в п'ятницю 23 квітня 1875, закінчено в неділю 16 травня 1875 Ніцца]
До церкви я не йду. Післязавтра Великдень. О третій — на процесію плащаниці.
У церкві задушлива спека; вийшовши, ми йдемо до пані Воєйкової, де лишаємось доволі довго. Я обожнюю готель «Люксембург» зі ста тисяч причин. Тітка була у вітальні з пані Воєйковою, а ми з Діною на балконі з Жулі. Звідти видно, як проходить увесь світ, видно весь обрій, усю набережну. Мені кортить продати свою віллу й перебратися до Ніцци, щоб оселитися в цьому готелі.
Розмова крутилася навколо нареченого, рідні, свят, товариства, суконь тощо, тощо.
— Приїжджайте до Парижа, Марі, я виведу вас у світ. Я розреготалася.
Жулі — дівчина дуже відверта й розповідає всяку всячину. Знаєте, каже вона, коли він мене цілує, я божеволію! — і таке інше, а потім ще... Марі, я пропоную вам свого дівера, він чудовий, та ще й, коли ви приїдете до мене в Париж, я познайомлю вас із кимось, хто вам сподобається.
— Ну ж бо, з ким?
— Не скажу.

Примітки

У оригіналі російською: плащаниця (plachtchanitsa) — ікона-покрив із зображенням покладеного в гроб Христа, яку в православній традиції урочисто виносять у Велику п'ятницю.