Вівторок, 13 квітня

О! яка жахлива річ! Бруне приносить мені «Сонник», і я читаю: Бачити, як падають зорі, — смерть. — Тьху! який жах. Я вірю снам, але тлумаченням не завжди. Та й потім, смерть — смерть мені чи комусь із близьких?
Або, можливо, не заслуживши щастя, я помру. Бог, не бажаючи дати мені те, чого я хочу, із жалю посилає мені смерть.
Ні, це було б негідно.
Чотири рази я бажала бути герцогинею Гамільтонською, вві сні щоразу, коли падала зоря. П'ятою була не зоря, а клаптик срібного паперу, який я відколупнула великим пальцем. Я також бачила небо, всіяне блискучими зорями, що, за тією ж книжкою, означає всілякі гаразди, а ще щоночі мені сняться сади, а сад означає шлюб. Як усе це узгодити?
Простісінько: я вийду заміж, буду дуже щаслива, матиму багато дітей (небо, всіяне зорями, означає багато дітей. Як, чорт забирай, я могла сказати всілякі гаразди!), а потім помру, бо так уже треба.
Як на мене, ці чотири зорі означають, що я побачу падіння чотирьох великих статків? А п'ятий упаде через мене, і на цих п'яти статках я зведу свій власний, адже, побачивши їх усі, я загадала бажання, а потім простягла руку й без жодного зусилля торкнулася неба. Щоправда, те небо було з картону.
Basta! Приємні сни провіщають приємне, неприємні сни — неприємне. Ось і вся правда.
Мама приїздить із Канна, і ми лишаємося в неї. З моїх снів сміються:
Так, кажу я, глузуйте, глузуйте. Я чотири рази овдовію по чотирьох славетних чоловіках, а мій п'ятий наречений помре. Я чотири рази буду герцогинею, хоч би як це вам не подобалося, і стану такою знаменитою, що ви будете засліплені.
20
— Ну що ж, далебі, я в це вірю.

Примітки

Італійською: «Досить!».