Неділя, 4 квітня

Дивна річ! Відколи я побачила принца Уельського, чи то «ecnirp ed sellag», у мене манія перевертати імена; відколи я побачила принца Уельського, він сниться мені щоночі. Цієї ночі я знову його бачила, потім коней, дивний екіпаж, довгий і низький, із колесами, всуціль укритими квітами, запряжений двома маленькими кониками, але все це геть крихітне, потім сади, квіти, вікна, шинку, кімнати й челядь. Неймовірна нісенітниця.
Коліньйон мала відвезти мене до англійської церкви, та оскільки вона забарилася, я пішла до неї з Валіцьким і Діною, ми привозимо її до нас, але, перш ніж повернутися, заїжджаємо оглянути розкішну віллу герцога де Вальомброза. Повертаюся зацікавлена і роздратована. Чому ці нікчеми мають, а я ні. Який огидний у мене характер: я жадаю всього прекрасного, що бачу.
Не маю терпцю писати, згоряю від нетерпіння швидше дочекатися вечора, бо ввечері я зробила... зрештою, побачимо.
Поснідавши, я їду з тіткою. Люблю Канн, тут почуваєшся як в Англії, і то в Англії добірній.
На вокзалі Марі, Ольга й Паріс чекають на мене, щоб проїхатися в плетеному візку; Паріс сідає до тітки, а я їду з панянками. Ми довго катаємось, мені нудно, і я думаю про те, що робитиму ввечері. Після кави повертаюся.
Замикаюся, як заведено в мене щовечора, щоб писати й курити; усі знають і не турбують мене. Замикаюся й пишу, але не щоденник, ось що я пишу, цілком змінивши почерк:
Монсеньйоре,
Те, що я роблю, ще оригінальніше за ерцгерцога Ернеста з Оффенбаха. Пробачте мою сміливість, мою зухвалість. Прошу Вас подарувати мені Ваш портрет із Вашим власноручним підписом. Портрети вельможних принців можна купити, але я не хочу того, що може мати кожен нікчема. Чого я прагну, що зробило б мене гордою і щасливою, — це мати Ваш портрет, подарований Вами самим.
Якщо Його Королівська Високість зволить дарувати мені милість, про яку я благаю навколішки, нехай адресує до Ніцци До запитання, 11 B.E. І чому б не зволити? Це коштувало б Вам так мало, монсеньйоре, а мені принесло б так багато добра!
Віра і надія
Пишу це одним духом на такому самому аркуші паперу, як цей, і вкладаю його у звичайний конверт із такою адресою:
Переписаний листLettre anonyme de Marie au prince de Galles, Nice, 4 avril 1875
Його Королівській Високості, монсеньйору принцу Уельському, готель «Люксембург» у Ніцці.
Я тремчу, заклеюючи конверт, і серце калатає, мов молот. Потім відчиняю двері, сховавши той славнозвісний лист за ліф.
— Тітонько, мені треба зайти до Сапоженікових.
— Навіщо?
— Просто так, мені треба туди піти.
— Поклич Леоні, вона мене проведе.
— Я піду сама, ходімо...
— Ні, я не хочу, це завдало б тобі стільки клопоту, поклич Леоні.
— Та чому ж, я хоч зараз готова, це ніякий не клопіт.
— Ні, я там пробуду лише хвильку.
— Ну то ходімо на хвильку.
— Я не хочу.
— Ходімо.
— Я не хочу! — кажу суворо.
— Гаразд, я кличу Леоні.
Надягаю перший-ліпший капелюх, пелерину й виходжу з Леоні.
— Леоні, скажіть мені, де тут поштова скринька, заразом надішлю листа до Феррі, вона знову помилилася й прислала мені не те, що треба.
— Невже, панночко? Так, уявіть собі, домашні капці замість черевичків.
— Скринька ось тут, панночко.
— А, гаразд. — І, вся тремтячи, я опустила листа до скриньки.
Мені дуже хотілося повернутись, адже мети було досягнуто, але покоївка щось би запідозрила, та й який привід вигадати? Тож я хоробро подалася до Ніни. Застаю дівчат за рукоділлям і балачкою біля її ліжка, сідаю поміж них.
— Я прийшла, по-перше, щоб запросити вас завтра на мій урок малювання, а по-друге, щоб побачити вас і провести з вами трохи часу, хоч, може, й набридну вам, — кажу, ще геть захекана.
— Набриднути нам, та що ви, Мусінька, — вигукує Марі, — ви ж знаєте, як я люблю, коли ви приходите. — І це з виглядом цілковитої щирості. Ось як воно буває: у Женеві я їх ненавиділа, а тут люблю.
Ніна розповідає історії, від яких можна луснути зо сміху, одну з них, хоч і дещо сороміцьку, варто переказати.
В Астрахані жили дівчина і юнак, закохані одне в одного. Батьки противилися їхньому шлюбові, тож вони вирішили вмерти. Юнак іде до свого приятеля-аптекаря просити отрути, потім велить привʼязати себе мотузками до дівчини, щоб умерти зовсім близько, зовсім близько коло неї; можна було б просто обійнятися, але він, певно, боявся, що судоми відірвуть його від тієї, кого він так любив. Привʼязавшись отак, вони замикаються, викидають ключ за вікно, щоб ніхто не зміг їм завадити, і випивають отруту. Та сталося так, що аптекар, здогадавшись, у чому річ, і зрозумівши з певних слів, які вихопилися в його приятеля-закоханого, що той замислив зробити з тією отрутою, дав йому замість неї дуже сильне проносне, змішане з ще сильнішим блювотним. Легко зрозуміти, що з того вийшло, коли двері були замкнені, а двоє закоханих так туго привʼязані одне до одного, що не могли відступити ні на крок. Кажуть, що вони не лише розлюбилися, а й бачити одне одного більше не могли.
Я слухала, щомиті червоніючи й щомиті думаючи про свого листа, і тоді серце калатало, а я вся починала тремтіти. Після чаю я їх покидаю.
— Ці панночки дуже милі, — кажу я Леоні, дозволяючи покоївці порозмовляти зі мною.
— Так, панночко, вони дуже милі, їхня нянька казала мені, що вони такі милі, такі милі.
— Гаразд, а хіба я не мила?
— О! так, панночко.
— Ні, скажіть правду: хіба я коли кричу, хіба я коли сварюся?
— Та ніколи, панночко, ніколи, це правда. (І справді, це правда.)
— Я вимагаю, щоб мені прислуговували, але завжди лагідна, чи не так?
— Авжеж, панночко; Пʼєр, коли тільки прийшов до нас і коли я йому казала, що панночка вимагає того чи сього, завжди питав мене: яка панночка? та, що так гарно наказує? Знаєте, панночко, Пʼєр глухий, і коли з ним говориш тихо, він не чує.
— Ага! так він сказав, цей Пʼєр, — мовлю я, ідучи дуже швидко, з похиленою головою. За хвилину відчинилися двері, і я ввійшла.
— Ну, що ти там робила? — питає мене тітка.
— Я ходила запросити дівчат на завтрашній урок, а потім хотіла докінчити портрет Ольги.
— Що вони роблять?
— Пʼють чай.
Я покидаю її й беруся писати ось що.
Лист, лист, що ж із нього вийде, ах! якби чарівний Sellag уважив моє прохання. Ах! я в спокусі, та такій великій — поворожити, чи надішле він. Якщо так, то так і для герцога. Але я обіцяла собі більше цього не робити, бо це ворожіння втягує мене в дурниці й прикрощі, які я сама собі завдаю. Якби він надіслав мені свій портрет, я охоче забула б свою обіцянку, нагода добра. Та якщо не надішле, я дістану «ні» для герцога й заразом «ні» для Вітґенштайна.
За тих часів, коли я бачилася з Вітґенштайном, я думала вийти за нього, — відомо, що я думаю вийти за всіх, хто відповідає потрібним умовам, — і сказала собі тоді, що коли ще раз отак ворожитиму на майбутнє, то втрачу надію вийти заміж, вийти за Вітґенштайна. Я не зовсім так сказала, я, здається, сказала під загрозою кари, але карою було саме це. Ви розумієте, що мені байдужісінько до всіх Вітґенштайнів світу, якщо я дістану «так» для герцога. Я ніколи не втрачала надії на герцога, попри все, і вже казала, що народилася незвичайною і для незвичайних справ. Попри все, попри очевидність, попри здоровий глузд, я вірю в герцога... О! я ризикну, я ризикну! Так, але оскільки для герцога буде «ні», то напевно я не дістану портрета. Подвійне «ні» — я заплуталася. Ні, я не ризикую, ні, ні.
навскоси
Я бачила герцога разів із дюжину, і то на вулиці, він проїздив в екіпажі! Треба ж було так за будь-що хапатися, аби розпалитися!
Мені треба повторювати «ні», я вагаюся, я хитаюся, я не знаю, я в спокусі. А раптом?
А якщо ні? А якщо так? Якщо так, я буду найщасливішою зі смертних, якщо ні, якщо ні — що ж, мій стан не зміниться.
Так, але якщо я ворожитиму на майбутнє, то це накличе комусь нещастя, і принц! нічого мені не надішле.
Якщо за тиждень я нічого не дістану, напишу ще раз. Понеділок, 5 квітня 1875
Тітка замикає всі двері. Божевільня згоріла, і ці любʼязні добродії розгулюють містом. Я з цього сміюся, а вона кричить!

Примітки

В оригіналі латиною: «Fides et spes». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩