❦
Неділя, 4 квітня
Dimanche, 4 avril
Дивна річ! Відколи я побачила принца Уельського, чи то «ecnirp ed sellag», у мене манія перевертати імена; відколи я побачила принца Уельського, він сниться мені щоночі. Цієї ночі я знову його бачила, потім коней, дивний екіпаж, довгий і низький, із колесами, всуціль укритими квітами, запряжений двома маленькими кониками, але все це геть крихітне, потім сади, квіти, вікна, шинку, кімнати й челядь. Неймовірна нісенітниця.
L’étrange chose ! Depuis que j’ai vu le prince de Galles ou le ecnirp ed sellag j’ai la manie de renverser les noms, depuis que j’ai vu le prince de Galles j’en rêve toutes les nuits. Cette nuit encore je l’ai vu, puis des chevaux, une voiture étrange longue et basse et les roues couvertes de fleurs traînée par deux petits chevaux, mais tout cela très petit, puis des jardins, des fleurs, des fenêtres, du jambon, des chambres et des domestiques. Un galimatias incroyable.
Коліньйон мала відвезти мене до англійської церкви, та оскільки вона забарилася, я пішла до неї з Валіцьким і Діною, ми привозимо її до нас, але, перш ніж повернутися, заїжджаємо оглянути розкішну віллу герцога де Вальомброза. Повертаюся зацікавлена і роздратована. Чому ці нікчеми мають, а я ні. Який огидний у мене характер: я жадаю всього прекрасного, що бачу.
Collignon devait me conduire à l’église anglaise, comme elle tardait, j’allai chez elle avec Walitsky et Dina, nous la ramenons chez nous, mais avant de rentrer on va visiter la superbe villa du duc de Vallombrosa. Je rentre curieuse et fâchée. Pourquoi ces faquins ont et je n’ai pas. Que j’ai un vilain caractère, je désire tout ce que je vois de beau.
Не маю терпцю писати, згоряю від нетерпіння швидше дочекатися вечора, бо ввечері я зробила... зрештою, побачимо.
Je n’ai pas la patience d’écrire, je brûle d’arriver vite au soir car le soir j’ai fait... enfin on verra.
Поснідавши, я їду з тіткою. Люблю Канн, тут почуваєшся як в Англії, і то в Англії добірній.
Après avoir déjeuner je m’en vais avec ma tante. J’aime Cannes, on s’y sent en Angleterre, et en Angleterre choisie.
На вокзалі Марі, Ольга й Паріс чекають на мене, щоб проїхатися в плетеному візку; Паріс сідає до тітки, а я їду з панянками. Ми довго катаємось, мені нудно, і я думаю про те, що робитиму ввечері. Після кави повертаюся.
A la gare Marie, Olga et Pâris m’attendent pour se promener en panier, Pâris monte avec ma tante et je vais avec les demoiselles. Nous nous promenons longtemps, je m’ennuie et pense à ce que je ferai ce soir. Après le café je rentre.
Замикаюся, як заведено в мене щовечора, щоб писати й курити; усі знають і не турбують мене. Замикаюся й пишу, але не щоденник, ось що я пишу, цілком змінивши почерк:
Je m’enferme comme c’est mon habitude tous les soirs pour écrire et fumer, on sait et on ne » me dérange pas. Je m’enferme et j’écris mais pas mon journal, voilà ce que j’écris en déguisant complètement mon écriture:
Переписаний лист · Lettre anonyme de Marie au prince de Galles, Nice, 4 avril 1875 · латиноюМонсеньйоре,Monseigneur,Те, що я роблю, ще оригінальніше за ерцгерцога Ернеста з Оффенбаха. Пробачте мою сміливість, мою зухвалість. Прошу Вас подарувати мені Ваш портрет із Вашим власноручним підписом. Портрети вельможних принців можна купити, але я не хочу того, що може мати кожен нікчема. Чого я прагну, що зробило б мене гордою і щасливою, — це мати Ваш портрет, подарований Вами самим.Ce que je fais est plus original que l’archiduc Ernest d’Offenbach. Pardonnez ma hardiesse, mon audace. Je viens vous prier de me donner votre portrait signé par vous. On peut acheter les portraits des grands princes, mais je ne veux pas ce que chaque faquin peut avoir. Ce que j’ambitionne, ce qui me rendrait fière et heureuse c’est d’avoir votre portrait donné par vous.Якщо Його Королівська Високість зволить дарувати мені милість, про яку я благаю навколішки, нехай адресує до Ніцци До запитання, 11 B.E. І чому б не зволити? Це коштувало б Вам так мало, монсеньйоре, а мені принесло б так багато добра!Si Son Altesse Royale m’accordera [sic] la grâce que je lui demande à genoux, elle adressera à Nice Poste Restante 11 B.E. Et pourquoi ne pas l’accorder ? cela vous coûterait si peu, Monseigneur, et me ferait tant de bien !Віра і надія1Fides et spes
Пишу це одним духом на такому самому аркуші паперу, як цей, і вкладаю його у звичайний конверт із такою адресою:
J’écris cela tout d’un trait sur une feuille de papier comme celle-là que je mets dans une enveloppe ordinaire avec cette adresse:
Переписаний лист · Lettre anonyme de Marie au prince de Galles, Nice, 4 avril 1875Його Королівській Високості, монсеньйору принцу Уельському, готель «Люксембург» у Ніцці.
A Son Altesse Royale, Monseigneur le Prince de Galles, Hôtel de Luxembourg à Nice.
Я тремчу, заклеюючи конверт, і серце калатає, мов молот. Потім відчиняю двері, сховавши той славнозвісний лист за ліф.
Je tremble en fermant l’enveloppe et le cœur me bat comme un marteau. Puis j’ouvre la porte, ayant caché la fameuse lettre dans mon corsage.
— Тітонько, мені треба зайти до Сапоженікових.2
- Ma tante, il faut que j’aille chez les Sapogenikoff.
— Навіщо?3
- Pourquoi ?
— Просто так, мені треба туди піти.4
- C’est ainsi, je dois y aller.
— Поклич Леоні, вона мене проведе.5
- Appelle Léonie, elle m’accompagnera.
— Я піду сама, ходімо...6
- J’irai moi-même, partons..
— Ні, я не хочу, це завдало б тобі стільки клопоту, поклич Леоні.7
- Non, je ne veux pas, cela te dérangerait beaucoup, appelle Léonie.
— Та чому ж, я хоч зараз готова, це ніякий не клопіт.8
- Mais pourquoi donc, je suis prête à l’instant, ce n’est pas un dérangement.
— Ні, я там пробуду лише хвильку.9
- Non, je n’y resterai qu’une minute.
— Ну то ходімо на хвильку.10
- Eh bien, allons-y pour une minute.
— Я не хочу.11
- Je ne veux pas.
— Ходімо.12
- Allons-y.
— Я не хочу!13 — кажу суворо.
- Je ne veux pas ! dis-je sévèrement.
— Гаразд, я кличу14 Леоні.
- Bien, j’appelle Léonie.
Надягаю перший-ліпший капелюх, пелерину й виходжу з Леоні.
- Je mets le premier chapeau venu, une pèlerine et sors avec Léonie.
— Леоні, скажіть мені, де тут поштова скринька, заразом надішлю листа до Феррі, вона знову помилилася й прислала мені не те, що треба.
- Léonie, dites-moi où est la boîte aux lettres ici, je vais profiter de l’occasion pour envoyer une lettre à Ferry, elle s’est encore trompée et ne m’a pas envoyé ce qu’il faut.
— Невже, панночко? Так, уявіть собі, домашні капці замість черевичків.
- Vraiment Mademoiselle ? Oui, figurez-vous des pantoufles au lieu de bottines.
— Скринька ось тут, панночко.
- La boîte aux lettres est ici, Mademoiselle.
— А, гаразд. — І, вся тремтячи, я опустила листа до скриньки.
- Ah ! bien. - Et toute tremblante je glissai la lettre dans la boîte.
Мені дуже хотілося повернутись, адже мети було досягнуто, але покоївка щось би запідозрила, та й який привід вигадати? Тож я хоробро подалася до Ніни. Застаю дівчат за рукоділлям і балачкою біля її ліжка, сідаю поміж них.
J’avais bien envie de retourner puisque mon but était atteint mais la femme de chambe soupçonnerait, et puis quel prétexte donner ? Je m’en allai donc bravement chez Nina. Je trouve les filles travaillant et causant près de son lit, je prends place au milieu d’eux.
— Я прийшла, по-перше, щоб запросити вас завтра на мій урок малювання, а по-друге, щоб побачити вас і провести з вами трохи часу, хоч, може, й набридну вам, — кажу, ще геть захекана.
Je viens d’abord pour vous prier de venir demain à ma leçon de dessin, et ensuite pour vous voir et passer quelque temps avec vous, au risque de [vous] ennuyer - dis-je tout essouflée encore.
— Набриднути нам, та що ви, Мусінька15, — вигукує Марі, — ви ж знаєте, як я люблю, коли ви приходите. — І це з виглядом цілковитої щирості. Ось як воно буває: у Женеві я їх ненавиділа, а тут люблю.
- Nous ennuyer, fi, Moussinka s’écrie Marie, vous savez que j’aime tant quand vous venez - Et cela avec un grand air de sincérité. Voilà comme sont les choses, à Genève je les détestais, ici je les aime.
Ніна розповідає історії, від яких можна луснути зо сміху, одну з них, хоч і дещо сороміцьку, варто переказати.
Nina raconte des histoires à mourir de rire, une d’elles quoiqu’un peu sale mérite d’être répétée.
В Астрахані жили дівчина і юнак, закохані одне в одного. Батьки противилися їхньому шлюбові, тож вони вирішили вмерти. Юнак іде до свого приятеля-аптекаря просити отрути, потім велить привʼязати себе мотузками до дівчини, щоб умерти зовсім близько, зовсім близько коло неї; можна було б просто обійнятися, але він, певно, боявся, що судоми відірвуть його від тієї, кого він так любив. Привʼязавшись отак, вони замикаються, викидають ключ за вікно, щоб ніхто не зміг їм завадити, і випивають отруту. Та сталося так, що аптекар, здогадавшись, у чому річ, і зрозумівши з певних слів, які вихопилися в його приятеля-закоханого, що той замислив зробити з тією отрутою, дав йому замість неї дуже сильне проносне, змішане з ще сильнішим блювотним. Легко зрозуміти, що з того вийшло, коли двері були замкнені, а двоє закоханих так туго привʼязані одне до одного, що не могли відступити ні на крок. Кажуть, що вони не лише розлюбилися, а й бачити одне одного більше не могли.
A Astrakan il y avait une jeune fille et un jeune homme amoureux l’un de l’autre. Les parents s’opposant à leur union ils résolurent de mourir. Le jeune homme s’en va chez son ami le pharmacien demander du poison, puis se fait lier par des cordes à la jeune fille pour mourir tout près, tout près d’elle, on aurait pu se tenir enlacés simplement mais il craignait sans doute que les convulsions ne l’écartassent de celle qu’il aimait tant. S’étant liés ainsi ils s’enferment, jettent la clef par la fenêtre pour ne pouvoir être empêchés et boivent leur poison. Mais il est arrivé que le pharmacien devinant l’affaire et ayant compris par certaines paroles échappées à son ami l’amoureux ce qu’il voulait faire de ce poison lui donna un purgatif très violent mêlé d’un vomitif plus violent encore. On comprend aisément ce qui en advint, la porte étant fermée et les deux amoureux liés l’un à l’autre étroitement qu’ils ne pouvaient s’écarter d’un pas. Il paraît que non seulement ils ne s’aimèrent plus mais ne purent plus se voir.
Я слухала, щомиті червоніючи й щомиті думаючи про свого листа, і тоді серце калатало, а я вся починала тремтіти. Після чаю я їх покидаю.
J’écoutais rougissant à chaque instant et à chaque instant pensant à ma lettre et alors mon cœur battait et je devenais toute frémissante. Après le thé je les quitte.
— Ці панночки дуже милі, — кажу я Леоні, дозволяючи покоївці порозмовляти зі мною.
Ces demoiselles sont très gentilles, dis-je à Léonie, je permets à la femme de chambre de discourir avec moi.
— Так, панночко, вони дуже милі, їхня нянька казала мені, що вони такі милі, такі милі.
- Oui Mademoiselle elles sont bien gentilles, leur bonne m’a dit qu’elles sont si gentilles, si gentilles.
— Гаразд, а хіба я не мила?
- Bon, est-ce que je ne suis pas gentille, moi.
— О! так, панночко.
- Oh ! oui Mademoiselle.
— Ні, скажіть правду: хіба я коли кричу, хіба я коли сварюся?
- Non, dites vrai est-ce que je crie, est-ce que je gronde jamais ?
— Та ніколи, панночко, ніколи, це правда. (І справді, це правда.)
- Mais jamais Mademoiselle, jamais c’est vrai. (C’est vrai en réalité).
— Я вимагаю, щоб мені прислуговували, але завжди лагідна, чи не так?
Je demande qu’on me serve mais suis toujours bonne, n’est-ce pas?
— Авжеж, панночко; Пʼєр, коли тільки прийшов до нас і коли я йому казала, що панночка вимагає того чи сього, завжди питав мене: яка панночка? та, що так гарно наказує? Знаєте, панночко, Пʼєр глухий, і коли з ним говориш тихо, він не чує.
- Oui je crois bien Mademoiselle; Pierre le premier temps qu’il est venu à la maison et quand je lui disais que Mademoiselle demande ça ou ça, il me demandait toujours: Quelle demoiselle ? celle qui commande si bien ? Vous savez, Mademoiselle il est sourd, Pierre, et quand on lui parle bas il n’entend pas.
— Ага! так він сказав, цей Пʼєр, — мовлю я, ідучи дуже швидко, з похиленою головою. За хвилину відчинилися двері, і я ввійшла.
- Ah ! ha ! il a dit cela Pierre - fis-je, marchant très vite et la tête baissée. Dans une minute on ouvrait la porte et j’entrais.
— Ну, що ти там робила?16 — питає мене тітка.
- Eh bien, que faisais-tu là ? me demande ma tante.
— Я ходила запросити дівчат на завтрашній урок, а потім хотіла докінчити портрет Ольги.17
- J’ai été inviter les filles pour la leçon de demain et ensuite je voulais finir le portrait d’Olga.
— Що вони роблять?18
- Qu’est-ce qu’ils font ?
— Пʼють чай.19
- Ils prennent le thé.
Я покидаю її й беруся писати ось що.
Je la quitte et me mets à écrire les choses que voici.
Лист, лист, що ж із нього вийде, ах! якби чарівний Sellag уважив моє прохання. Ах! я в спокусі, та такій великій — поворожити20, чи надішле він. Якщо так, то так і для герцога. Але я обіцяла собі більше цього не робити, бо це ворожіння втягує мене в дурниці й прикрощі, які я сама собі завдаю. Якби він надіслав мені свій портрет, я охоче забула б свою обіцянку, нагода добра. Та якщо не надішле, я дістану «ні» для герцога й заразом «ні» для Вітґенштайна.
La lettre, la lettre, qu’est-ce qui en adviendra, ah ! si le charmant Sellag accédait à ma demande. Ah ! je suis tentée, mais tellement de deviner s’il enverra. Si oui, oui pour le duc. Mais je me suis promis de ne plus faire cela car ces bonnes aventures m’entraînent à des bêtises et des désagréments que je m’infligeais moi-même. S’il m’envoyait son portrait j’oublierais volontiers ma promesse, l’occasion est bonne. Mais s’il n’envoie pas je recevrai un non pour le duc et en même temps un non pour Wittgenstein.
За тих часів, коли я бачилася з Вітґенштайном, я думала вийти за нього, — відомо, що я думаю вийти за всіх, хто відповідає потрібним умовам, — і сказала собі тоді, що коли ще раз отак ворожитиму на майбутнє21, то втрачу надію вийти заміж, вийти за Вітґенштайна. Я не зовсім так сказала, я, здається, сказала під загрозою кари, але карою було саме це. Ви розумієте, що мені байдужісінько до всіх Вітґенштайнів світу, якщо я дістану «так» для герцога. Я ніколи не втрачала надії на герцога, попри все, і вже казала, що народилася незвичайною і для незвичайних справ. Попри все, попри очевидність, попри здоровий глузд, я вірю в герцога... О! я ризикну, я ризикну! Так, але оскільки для герцога буде «ні», то напевно я не дістану портрета. Подвійне «ні» — я заплуталася. Ні, я не ризикую, ні, ні.
Au temps où je voyais Wittgenstein, je pensais à l’épouser, on sait que je pense à épouser tous ceux qui sont dans les conditions voulues, et je me suis dit alors que si jamais encore je devinais l’avenir ainsi je perdrais l’espoir d’épouser, d’épouser Wittgenstein. Je n’ai pas dit cela, j-'ai dit je crois sous peine d’amende, mais l’amende était cela. Vous comprenez que je me fiche pas mal de tous les Wittgenstein de la terre si je reçois un oui pour le duc. Je n’ai jamais perdu l’espoir du duc, malgré tout, et j’ai déjà dit que j’étais née extraordinaire et pour des choses extraordinaires. Malgré tout, malgré l’évidence, malgré la raison, je crois en le duc... Oh ! je risquerai, je risquerai ! Oui, mais comme pour le duc c’est non, pour sûr je n’aurai pas le portrait. Un double non, je me perds. Non, je ne risque pas, non, non.
навскоси
Я бачила герцога разів із дюжину, і то на вулиці, він проїздив в екіпажі! Треба ж було так за будь-що хапатися, аби розпалитися!
en travers Je n’ai vu qu’une douzaine de fois le duc et cela dans la rue, il passait en voiture ! Fallait-il avoir besoin de n’importe quoi pour s’exalter !
Мені треба повторювати «ні», я вагаюся, я хитаюся, я не знаю, я в спокусі. А раптом?
J’ai besoin de répéter non, je balance, je flotte, je ne sais, je suis tentée. Et si ?
А якщо ні? А якщо так? Якщо так, я буду найщасливішою зі смертних, якщо ні, якщо ні — що ж, мій стан не зміниться.
Et si non ? Et si oui ? Si oui je serai la plus heureuse des mortelles, si non, si non, eh bien, mon état ne changera pas.
Так, але якщо я ворожитиму на майбутнє22, то це накличе комусь нещастя, і принц! нічого мені не надішле.
Oui, mais si je devine l’avenir, à qui cela porte malheur et le prince ! m’envoie rien.
Якщо за тиждень я нічого не дістану, напишу ще раз. Понеділок, 5 квітня 1875
Si dans une semaine je ne reçois rien, j’écrirai encore. Lundi 5 avril 1875
Тітка замикає всі двері. Божевільня згоріла, і ці любʼязні добродії розгулюють містом. Я з цього сміюся, а вона кричить!
Ma tante ferme toutes les portes. La maison des fous a brûlé et ces aimables personnages se promènent par la ville. Je ris de cela et elle crie !
Примітки
В оригіналі латиною: «Fides et spes». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩