Понеділок, 18 січня 1875

Нарешті Кароліна зробила мені примірку. Вона навіть була любʼязна. Річ у тім, що Кароліна — сила: вона мене не потребує, а я її потребую. Ось чому вона сила.
Я замовила біле пальто — театральну накидку.
Сплатити пʼятдесят тисяч франків за десять років — розумно й можливо; а пʼятдесят тисяч одразу — безглуздя. А Дюваль уникає переговорів, ховається й відповідає завжди двозначно. Тут щось не так.
Тітка кілька разів питала його, як він хоче, щоб йому платили, а він відповідав, що як їй завгодно. Каже, що говорив це, але я ніколи не думала, що може йтися про відстрочку на кілька [років?]. Замовляли в нього саме з розрахунку на цю відстрочку — і нізащо в світі не замовили б, якби думали платити одразу.
Шмітт пропонував десять років; здається, запропонувати Дювалю пʼять — цілком розумно, особливо якщо сплачувати відсотки.
Не може він бути шахраєм — і без сумніву тут є щось таке, чого ми не знаємо.
Ах, скільки всього можна було б зробити за ці гроші. Можна було б будувати — а будівництво справді необхідне.
Усі ці справи паморочать мені голову, а на довершення радості — ложу в новій опері дістати страшенно важко.
Сьогодні ввечері лишаюся вдома; завтра йду до Валері.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Палац Ґарньє (новий Паризький оперний театр) відкрився 5 січня 1875 р.; ложі на перший сезон були надзвичайно розхоплені. ↩
Люсьєн Валері — престижний паризький фотограф-портретист. ↩