Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Субота, 26 грудня 1874

Різдво, «опівночі, о христиани» і таке інше.
Я зачісувалась, коли оголосили пана Жана де Ворманна — наче торговець сукном може мати «де»! Але це коштує так мало й приносить йому таке задоволення.
Тітка його приймає; мама вже п'ятнадцять днів лежить у ліжку, і я страшенно за неї хвилююсь — і через те, що бачила в дзеркалі (рік іще не скінчився!), і через свербіж у носі.
Я б не спустилась, якби не прийшла маленька Фостер.
Цей красень запитує, чи виїжджатиму я цієї зими в товариство, на що я з найнаївнішим виглядом відповіла, що ні, лише наступної зими.
— Навіть на ранкові прийоми?
— Аж ніяк не в ніццьке товариство на перший рік — лише в Італію.
— Чому ж не тут?
Не знаю, мама не хоче, щоб я вступала в ніццьке товариство. Тоді він звернувся до тітки:
— Як же так, пані, ви купили віллу лише для того, щоб не залишатись у Ніцці!
Я порізала пальця лівої ноги й узула черевики мами; двічі чи тричі я помітила, як погляд Ворманна спрямовувався до моїх ніг. «Що вона, чорт забери, зробила зі своїми ногами?» — мабуть, він думав.
Тітка, що рідко буває, поводилась дуже чемно й люб'язно.
Узявши Фостер з собою, я застібала черевики, збираючись іти з нею на walking, коли з маминої кімнати закричали, що пани де Барреме й де Олів'є стоять біля павільйону. Я вагалась, але відчинила балконні двері й найлюб'язнішим голосом мовила:
— Пане де Барреме, заходьте з цього боку, ми живемо не в павільйоні.
— Справді, панно, я думав, що тут!
— Ні, ні.
Черевик незастебнутий, Фостер чекає, а ще старий де Барреме, якого мені треба було представити тітці.
За дві хвилини я готова й представляю панів. Де Олів'є — чоловік літ п'ятдесяти, з сивіючим волоссям, широким круглим обличчям, невисокий і досить повний.
Без жодних умовлянь він сів до фортепіано й заспівав; потім Флоренс заспівала «Connais-tu le pays» — романс, який я щойно переробила на свій лад:
Чи знаєш ти край, де надто холодно для апельсинових дерев, край золотого волосся й рум'яних облич, де часто ідуть дощі, де коні такі легкі, де впродовж сезону бачиш стільки дивів, де, мов небесний промінь, сяє й усміхається рій чарівних чоловіків з сірими чи блакитними очима?
На жаль! Навіщо не можу я слідувати за ним у ту далеку країну, звідки диявол мене вигнав.
Саме там я хотіла б жити, бувати, скакати верхи. Чи знаєш ти палац, де він живе там, зали з позолоченими панелями й просторі стайні, що вабять мене вдень і вночі, наче простягають руки?
Лише там я розумію життя.
І парк, де щодня проходять у блиску й пишності янголи й демони — герцоги й екіпажі з форейторами. На жаль! навіщо не можу я слідувати за ним.
У тому щасливому краю, звідки доля мене вигнала. Саме там я хотіла б жити, кохати й померти.
Потім де Олів'є знову заспівав — і заспівав непогано.
Тітка була з цими двома настільки ж люб'язна, як і з Ворманном, а може, й більше. Говорили про меблі, про прибудову.
Нарешті я вийшла з Фостер і Віктором; народу безліч, а втім — тобто, це дуже цікаво гуляти в такий день.
Фюрстенберг, д'Арнім, Ламберт'є, Яржевський, Ворманн і ще двоє незнайомих гуляють.
Juventus Nicæa !
Ґамбар пройшов повз нас; я почула, як він вітається, і впізнала його вже після.
Ми проїхались у екіпажі — і finita la commedia.

Примітки

«Minuit, chrétiens» («Опівночі, о христиани») — відома французька різдвяна пісня (Cantique de Noël). ↩
Англ. слово «walking» — Marie вживає англійський термін для прогулянки. ↩
Лат. «Молодь Ніцци!» — Марі вигукує це у своєму жартівливо-класичному стилі. ↩
Іт. «Комедія скінчена» — театральний вираз для завершення якоїсь справи. ↩