Середа, 9 грудня 1874

Холодно, мені нудно. Фостер відповідає на мого листа — думаю, він не хоче брати на себе мого коня. Чорт із ним тоді!
У Лосселя я бачила Елен і Лізу — вони зовсім холодні; сьогодні ввечері в них вечірка для дівчат, нас не запрошено. Навіщо ж вона приходила вчора? До Фостера — перед обідом; завтра вона їде зі мною верхи.
Я плакала через поїздку до Парижа. Божевільна, божевільна, архібожевільна! Якщо я хоч на секунду вірила, що отримаю щось без сцен, криків і сліз. Треба смикати, дратувати, катувати — і тоді зробити. Понад чверть години я стояла перед тіткою, поклавши голову на стіл між руками; я шаленіла, хотіла піти з галасом; я встала і сказала:
— Ось тобі, Сатано! — вдаривши тітку з усієї сили рукою по коліну, а потім штовхнувши її корпусом. Це вульгарно — але полегшує!
Ах, Боже мій, помоможіть мені! [Один рядок закреслено: Я (нерозбірливо), я не є] [Примітка: 24 грудня 1874. І пробачте мені цей негідний і ганебний вчинок.]
Сьогодні вдруге бачила кучерявого осла; [Викреслено: але кучерявий, як] спина й боки руді й кучеряві. Цей осел нагадує мені голову герцога, і я червонію, його бачачи. Бідний герцог! Це не дуже лестить тобі.