Четвер, 3 грудня 1874

Снилося безліч усього — і нічого не памʼятаю.
Я звільнила Мікелацці — вчителя латини й італійської — тому що він брав кілька жетонів за один урок. Я не могла прямо сказати йому, що він краде, а він, коли я говорила, що вже дала йому жетон, запевняв, що ні, — і з такою самовпевненістю, що я давала ще один. Тоді я вирішила краще прогнати цього злодія, ніж обурюватися кожною крадіжкою.
Слова сьогодні не хочуть складатися у фрази, я вся пригнічена й отупіла, рот не хоче відкриватися для розмови, ледве вимовляю необхідні слова. Скориставшись кількома хвилинами, коли Жорж був не такий пʼяний, я дорікнула йому за всі його злодіяння з усією люттю, на яку тільки здатне таке горе, як моє. Це чудовисько спричинило наше нещастя. Наче люди не бачили, що моя мати розмовляла з тією жінкою в Монако, ходила разом із нею — і врешті, що Жорж мав нечувану зухвалість привести цю Анну до нас, правда що ми були в подорожі, але тітка залишалася; але й порожній будинок не повинен був бачити ту жінку. Та ще й дідусь катав її в нашому екіпажі — разом із ним і тіткою!
Жах! Безчестя! Ницість! Боягузтво! Цим вони мене вбили!
І тітка — причетна до таких мерзот! Але це гірше, ніж красти! Це гірше, ніж убивати, — бо вбиваючи не змушують страждати, тоді як своїми вчинками вони мене катують!
Нікчеми, боягузи! Так, наче всіх цих жахів досі не було і лише сьогодні я їх розумію. Лише сьогодні пригадую найменші речі, що поступово довели нас до нинішнього стану.
Що більше скажу — то менше висловлю всі свої муки й страждання! Але ж я прагну дізнатися, чи це правда. О! Зроби, Боже, щоб мені сказали! Я так страждаю в цій величезній невизначеності!
Жорж пʼє з суботи, і ми змушені терпіти його жахи! Грошей на те, щоб вивезти його звідси, немає!
Боже мій! Боже мій! Не карай це чудовисько так, як я того бажаю. Я не бажаю йому зла — я хочу очиститися. У Ніцці ми пропащі. Буде дивом, якщо ми колись проживемо тут більш-менш пристойно.
Боже мій, змилуйся наді мною!
Не тямлячи себе від люті, я наговорила матері жахливих речей — вона навіть не розгнівалася; вона бачить, у якому я стані!
Я не відч Я ніколи не була такою, як зараз, — бо мені таке нещастя й не снилося.
Відкинуті, обмовлені, усіма покинуті! Не знаю, чому саме сьогодні я все це відчула — позавчора я ще не була такою нещасною. Позавчора я ще дивилася на всіх природно, як рік тому — як завжди. Лише вчора я побачила весь жах свого становища. Лише вчора я зрозуміла весь свій відчай!
Саме історія з Маркевич надала остаточної й виразної форми всім моїм давнім відчаям! Бо якщо це правда — треба, треба, — ах, я не знаю, що треба! Здається, я збожеволію!

Примітки

В оригіналі англійською: «I long» (посеред французької фрази). ↩