Неділя, 25 жовтня 1874

Іду до церкви (біла сукня зі сріблом, чорний капелюх, нова зачіска — зручна, практична і тримається весь день: половина волосся піднята й обрамляє з обох боків форму голови, не укладена зверху, решта — джгут, що закриває потилицю, загалом дуже добре). Я румʼяна.
Примітка упорядників
[Прим. ред.: тут у щоденнику малюнок Марі.]
Une tête coiffée d'un chapeau, le visage noirci de traits de plume
Tête coiffée d'un chapeau, griffonnée à la plume Mon Journal, t. 4 (fac-similé) — tome04.docx image 18 (après ¶2750)
[маєш — показуєш], у протилежному разі приховуєш.
Повернімося до дідуся: він уже реве й виє та починає пити. Він самотній, без прихильності, — сам-один зі своїм бідним собакою, бідним Ренаром.
Незадовго до відʼїзду Коліньйон ми з нею милувалися Пратером.
— А Ренар? — запитав дідусь.
— Ренар теж, — сказала вона з котячою усмішкою, — але він злюка: не впізнав мене, тому я на нього ображена.
Тоді дідусь сприйняв це на свій рахунок — так воно почасти й було — і почав бурмотіти, що він і його бідний собака тощо тощо, а вона тим часом скромно усміхалася.
Було холодно, коли ми їхали на вокзал і поверталися, залишивши там цей дорогоцінний тягар.
Я попередила маму тощо, що будуть деспотизми і сцени. Адже голова сімейства вже кілька разів казав не співати, не грати, не ходити, не сміятися. Він став дуже грубим — словом, ще довгенько у нас буде колотнеча.

Примітки

В оригіналі італійською: «per un bel pezzo» (довгенько). Марі підкреслює тривалість очікуваних сімейних бур. ↩