❦
Неділя, 11 жовтня 1874
Dimanche, 11 octobre 1874
Зранку я почувалася слабкою і вирішила не йти до церкви, але оскільки вже близько двох тижнів майже не виходжу і нікого не бачу, я тужила1 за годиною Прогулянки — бо жалюгідне тутешнє товариство все ж таки живі душі; але я
Je me sentais faible ce matin et résolus de ne point aller à l’église mais comme il y a près de deux semaines que je ne sors presque pas et que je ne vois personne, I longed pour l’heure de la Promenade car le misérable monde d’ici est toujours des âmes vivantes; mais je
Вийшли о третій і пішли до Ґамбара — його немає вдома, але ми хотіли побачити його новий мармуровий палац; Жорж із нами. На наш подив, застаємо Ернесто, що повернувся з Венеції; він запрошує нас усередину і балакає тією уривчастою й надзвичайною манерою, що для нього характерна. Ці манери могли б шокувати тих, хто його не знає — я ще не зовсім до них звикла, — але він дуже любʼязний.
Nous sortîmes à trois heures et allâmes chez Gambart, il est absent mais nous voulions voir son nouveau palais de marbre, Georges est avec nous. A notre étonnement nous trouvons Ernesto de retour de Venise, il nous fait entrer et cause de cette façon saccadée et extraordinaire qui lui est commune. Ces manières pourraient bien scandaliser ceux qui ne le connaissent pas, je n’y suis pas encore tout à fait faite, mais il est très aimable.
На концерті — ніццянці, самі ніццянці — нудно.
A la musique des Niçois, rien que des Niçois, c’est ennuyeux.
Ось я в цій Ніцці, за якою тужила в Остенде; але я уявляла Ніццу інакшою: Ніцца — це Прогулянка після дощу, яка починає наповнюватися людьми, як я люблю, в дощовому одязі, і Блекпринс зі своїми собаками і навіть сукою. Отож ця Ніцца вже не та.
Me voilà dans cette Nice que je désirais à Ostende, c’est que je me représentais Nice autrement, Nice c’était la Promenade après une pluie, qui commence à se remplir de monde, comme j’aime, en habits de pluie, et Blackprince avec ses chiens et même sa chienne. Et c’est qu’ainsi Nice n’est plus la même.
Я забула записати одну досить цікаву річ. Щоразу, коли мама дуже хвора і я поруч із нею, мені здається, що я бачу князя Вітґенштайна в його жовтому жакеті — він іде навшпиньках і зазирає в кімнату великими чорними очима Пратера. Вперше я побачила його, коли мамі було так погано вночі на віллі Бакі і послали будити Аничкових; я випадково глянула на двері — і він зʼявився в коридорі; вдруге — минулого четверга, поки я стояла біля мами на балконі, бо їй стало зле й не вистачало повітря.
J’oubliais de noter une chose assez curieuse. Toutes les fois que ma mère est très malade et que je suis auprès d’elle, il me semble voir le prince de Wittgenstein en sa jaquette jaune marchant sur la pointe des pieds, et regardant dans la chambre avec de grands yeux noirs de Prater. La première fois je l’ai vu lorsque maman était tellement mal la nuit à la villa Baquis, et qu’on envoya réveiller les Anitchkoff, j’ai regardé par hasard la porte et il apparut dans le corridor, la deuxième fois c’était jeudi dernier pendant que je me tenais près de maman sur le balcon, car elle se trouvait mal et manquait d’air.
Він був у тому самому одязі, що й першого разу. Не слід думати, що я бачила його насправді, з плоті й крові, — ні, просто в уяві, не вірячи ні в яке видіння чи привид. Дивним мені здається те, що я бачу його лише у випадках, про які кажу, і завжди в тій самій позі й тому самому жовтому жакеті.
Il avait les mêmes habits que la première fois. Il ne faut pas croire que je l’aie vu en chair et en os mais simplement dans l’imagination, sans croire à aucune vision ni fantôme. Ce qui me parut singulier c’est que je ne le vois que dans les cas que je dis et toujours avec la même posture et la même jaquette jaune.
Дідусь при мадам Данілов сказав, що тітка програє забагато грошей; на що я сказала, що вона програє свої — тоді дідусь сказав, що частина грошей також його. Це мене обурило — бо він хотів сказати при мадам Данілов, що ми живемо за його рахунок, а це неправда — так само як неправдою було б говорити, що він живе за наш. Я піднімаюся до себе; цими словами дідусь майже повернув мені нижню кімнату, бо заговорив таким тоном, яким, на мій погляд, говорити не годиться.
Papa, devant Mme Daniloff, a dit que ma tante perd trop d’argent, sur quoi j’ai dit qu’elle perdait le sien, alors papa a dit qu’une partie de l’argent était aussi à lui. Sur cela je fus révoltée parce qu’il voulait dire devant Mme Daniloff qu’on vit sur son compte, ce qui est un mensonge, comme serait un mensonge de dire qu’il vit sur le nôtre. Je monte chez moi et par ces paroles papa m’a presque rendu la chambre d’en bas, car il a pris un ton qu’il ne convient pas, à mes yeux, de prendre.
Примітки
В оригіналі англійською: «I longed». ↩