Вівторок, 6 жовтня 1874

Вранці, до десятої, я вийшла без капелюха з усіма собаками, ходила туди-сюди Прогулянкою і побачила більше живих істот, ніж учора й позавчора. Щоразу виходячи, проходжу повз Джою, але ніяк не вдається її побачити.
Сьогодні вранці написала Фостерові — знову про собаку.
Усі книги розпаковано й розставлено в кімнаті на другому поверсі (будинку), яка слугуватиме мені за навчальну кімнату до кращих часів. Бо попри мій нещодавній відчай, я сподіваюся, що матиму те, що хотіла й чого більше не хочу.
Справді незручно й погано обідати в павільйоні — ближче до зими побачать, що ці постійні переходи між будинком і павільйоном неможливі, а в дощ — і доставляння страв.
Я втомилася розставляти книги і, щоб відпочити, виїхала в екіпажі близько пʼятої (біла сукня, остендський капелюх, волосся розпущене по спині). Ми поїхали в місто за кількома потрібними для дому речами, а потім до нотної крамниці Феррара; поки я розглядала вітрину, Еміль дʼОдіффре пройшов перейшов вулицю і пішов до Сетони, що вже кілька хвилин дивився на нас із вуличного кута, біля кіоску. Недарма ми назвали його «вуличним кутом» — у перший рік нашого перебування тут, разом із Коліньйон.
Ці два герої деякий час дивилися на нас, потім пішли через міст.
Я купила «Реквієм» Верді, але дідусь вважає його похмурим і заважає мені його розбирати.
Буба пише, що незабаром отримає фотографію Джої і надішле сюди.
Не знаю, чи говорила я, що доручила тітці попросити у неї цю фотографію в Парижі — і поки вона просила, я виходила з кімнати.

Примітки

В оригіналі англійською: «I walked up and down». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
«Messa da Requiem» Джузеппе Верді — вперше виконана в травні 1874 року. Марі купує найновішу класичну музику. ↩