Понеділок, 28 вересня 1874

Я встаю поспіхом, у поспіху надзвичайному — маю тисячу справ, немає часу, я наче в лихоманці поспіху.
Перше, що я роблю, — йду до Акліматизаційного саду просити двох молодих ньюфаундлендів. Приходимо туди — собак немає, і щоб мене потішити, обіцяють на весну! Була лише одинадцята, повітря свіже й чисте — хоч якась розрада.
Звідти до Ворта, потім іду до манежу Латрі їздити верхи — нічого особливого про це не скажу, це був перший раз, треба повернутися. У готелі нам кажуть, що приходив пан Чернічов, і Родіонов теж. Чернічов залишив кошик чудових фруктів. У Лаферʼєр знову нічого — тітка забирає свої сукні, я скасовую свої, і ми йдемо, добряче нагримавши на панночку, яка з нами говорила.
Я бігаю по всьому Парижу — замовляю банну білизну в «Мезон дю Блан», вечеряємо у Ренара, там застаємо диякона, проводжаємо його додому, даю його дочці сірий лондонський капелюх. Приходить Якса Біковський — цей жалюгідний блазень; диякон пропонує піти до Вормса, ідемо, нічого не купуємо — ось і все.

Примітки

В оригіналі англійською: «in a hurry». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩