Пʼятниця, 25 вересня 1874

Я забула сказати, що вчора в Булонському лісі де Тансле вийшов зі свого екіпажа і, побачивши нас, побіг за нашим, щоб поговорити і запитати, де ми зупинилися, чи тут мама і чи вона повернеться тощо. Мені це видалося дуже любʼязним і чарівним з його боку; він познайомився з нами через Басілєвич, до якої й приїжджав, і людей, яких зустрів там, він міг вітати здалеку! Я думаю, що цей маленький Ремі більше не вважає мене гарною! Відтоді я його більше не бачила.
І справді, я дуже негарна. Коли ж я стану такою, якою була?!!!!!!!!!
Родіонов за моїм дорученням шукав коней і цього ранку прийшов із доповіддю.
Пишу це ввечері, сидячи на дивані перед великим столом; переді мною — дорожня чорнильниця, дві свічки, носова хустка і моє кругле дзеркальце; час від часу я дивлюся на себе і щойно проспівала «Ах, я сміюся, бачачи себе такою гарною», але замість «гарною» я проспівала «негарною», а замість «якій кланяються мимохідь» — «на яку вже не дивляться мимохідь». Це правда, на жаль! Сьогодні на мене все одно дивилися — бо тілом я лишилася собою. Вже три дні як я позбулася жахливої лондонської сукні; позавчора й учора я носила коричневу спідницю з тунікою, чорний жакет, гарний білий комір із блакитною облямівкою і такий самий батистовий бант. Сьогодні мала задоволення вдягнути свою дорогу сіру сукню — взірець простоти, вишуканості, всього наймилішого на світі, наново вичищену й оновлену. Вона як у перші свої молоді роки. Сповнена чару, пристойності і привабливості.
Є ще мій брюссельський капелюх — він має лише одну ваду: схожий на капелюх панни де Ґальве, а я боюся наслідувань і ненавиджу їх. Знову в тривозі — ледь заспокоїлася щодо суконь, як уже неспокійна через капелюх; у мене їх чотири, і жоден, крім цього чорного (а він не годиться через ту схожість), не подобається. Якби я була дамою — не вагалася б ані секунди, є стільки капелюхів, що мені подобаються. Але в мої роки потрібно стільки всього поєднати! Капелюх має бути і простим, і вишуканим, і оригінальним, і таким, щоб його можна було носити щодня і щоб він не набридав, — і головне, щоб він мені личив!!
Це жахливо!
Діна примірювала у Кертьє, а ми були у Лаферʼєр. Мені здається, хоча, мабуть, я помиляюся, що вона не дуже охоче для нас старається. У понеділок обіцяє. Я піду ще в понеділок. Але я не хочу її кидати. Бувають хвилини, коли я їй надаю перевагу — коли дивлюся на сіру сукню, що така чудова і сповнена того сама не знаю чого, чому я й назви не доберу, — я вся хвилююся, дивлячись на неї, і серце бʼється. Та й треба віддати мені належне: я чудово вмію носити вбрання. Не мені про це говорити, але...
Я середнього зросту, маю гарне волосся — трохи довше за талію, шовкове, золотаве і кучеряве. Обличчя кругле, чоло велике, біле й правильне — я прикриваю його чубчиком, підстриженим, як у маленького Людовіка XIV на версальській картині на сходах, що зображує смерть Людовіка XIII. Брови густі, темні, добре окреслені, трохи вигнуті. Очі сірі — середньої величини, швидше сірі, ніж — не малі й не великі, правильної форми, ввечері часто темнішають, іноді блищать, і завжди розумні; вії того ж кольору, що й брови, досить гарні. Ніс... ніс... ну, це важко описати — ніс ні короткий, ні довгий, радше круглий круглий [на кінці ніс...], з трохи великими ніздрями, але... кілька маленьких ластовинок на носі й гарна шкіра — рідкість, бо зазвичай саме на носі шкіра найгірша. Загалом ніс пристойний — міг бути кращим, але... Від носа до губи рівна ямка, рот маленький, яскравий (сьогодні ввечері — як і раніше) і дуже гарний — особливо куточки — бездоганно окреслені й оксамитово мʼякі. Зуби — якраз досить гарні, щоб не псувати обличчя; ні погані, ні криві, досить білі та й не сліпучо-білі — маленькі зубки цілком звичайні прийнятні. Треба сказати одне: замість чотирьох зубів на верхній щелепі перед іклами, у мене їх лише два, і одразу за ними йдуть ікла. Цього не видно, і це стосується хіба природознавства. На нижній щелепі все як слід. Підборіддя кругле, з добре помітною ямочкою; вушка маленькі, рожеві й гарні. Шия — власне шия — не надто довга для класичного бюста, але достатньо гарна для жінки, особливо коли за нею йдуть гарні плечі й високі груди, білі як молоко.
Моє тіло загалом дуже гарне, я добре складена і так вигнута в стані, що всі гадають, ніби на мені турнюр, — хоча я не ношу зовсім нічого, ніколи.
Ноги й руки мої не гарні, як на класичний смак; за руками я ніколи не доглядала — тримаю їх у чистоті, й годі. Щодо ніг — немає ні мозолів, ні будь-якої іншої мерзоти, що є у стількох людей; у Діни, наприклад, нога класичної форми — і з мозолями.
Це таке нещастя; я насмілююся щовечора молити Бога вберегти мене від цього.
Забула про колір обличчя: я біла й румʼяна, шкіра на обличчі тонка — на скронях навіть видно жилки, також по обидва боки рота, особливо ліворуч. Біля правого ока на скроні у мене є родимка, і ще одна, дуже маленька, на лівій щоці, трохи нижче, в тому місці, що оксамитове.
Що це за примха — описувати себе? Я була справедлива, наче йшлося про когось іншого — не поблажлива і не вдавано сувора, як деякі особи, що цим хочуть напроситися на компліменти. Треба додати, що я дуже добре ходжу. У цьому портреті багато гарного і привабливого. Загалом, може, й не помітно — але в деталях, якщо добре розібрати, воно таки є. Я кажу це тому, що скажуть, ніби я собі лестила через надто часте повторення цих двох слів; у цілому, кажу я, може справді й не помітно — але в деталях мій портрет цілком точний.
Я зайшла попрощатися з Феррі до мого наступного приїзду в Париж; вона повідомила про весілля своєї сестри і запросила — до Мадлен. Потім ми йдемо до Фурмі на авеню Марбеф — орендар торговець кіньми. У нього нічого гідного, але мені приємно ходити по стайнях — вправляюся. Потім до Моріса: там є чудова тварина — колір водянистого шоколаду, восьми років, велика й розкішна. Кінь мені подобається — майже чистокровний, хода жвава й показна, у кожному русі шляхетний і величний. Колір мені не дуже до душі, але стать чудова. Але дванадцять тисяч франків. О! Нещастя!!! Мчу за капелюхом — Віро обіцяє мені кілька на завтра.
Перед поверненням говоримо з Лукаріні і з Ложе — цим великим і благородним митцем!
Відправляю тітку до диякона — передати, щоб він попросив Соваса завтра оглянути цього коня у Моріса і потім повідомити нас про свою думку.
Я зовсім сама весь вечір — мені це навіть до вподоби: можна вільно писати й думати. Басілевський казав, що відводить дві години на день — від двох до чотирьох — тільки для роздумів.

Примітки

В оригіналі французькою: «Ah je ris de me voir si belle»; змінені Марі місця — «laide» замість «belle» і «quʼon ne regarde plus au passage» замість «quʼon salue au passage». Арія Маргарити (сцена з коштовностями) з опери «Фауст» Шарля Ґуно (1859), яку Марі пародіює. ↩
В оригіналі французькою: comme il faut. ↩
В оригіналі італійською: «untranquilla» (так у Марі; пор. «untranquillo» у телеграмі Дорії від 18 вересня). ↩
В оригіналі французькою: je ne sais quoi. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩