Середа, 12 серпня 1874

Мама хвора, і ми з Діною та Валіцьким їдемо дивитися місто в екіпажі. Брюссель мені дуже подобається, але дивно — він схожий на Париж після війни: всюди ремонт або будівництво.
Я не відвідала ні зоологічного саду, ні музею — це занадто нудно. Я зайшла до королівських стаєнь, але знайшла лише п'ятнадцять коней — решта сто п'ять у Лакені з Королем.
Я зупинилася перед одним конем — і це виявився саме кінь маневрів Короля.
Я люблю Брюссель, тому що є король, королева, принци, тому що всюди порядок, шанують титули тощо.
У Королівській галереї я побачила у шевця пару чоловічих жовтих чобіт — таких величезних! З наколінниками. Ці чоботи настільки схожі на герцога Гамільтона, що я мрію про нього через них два дні.
Потім уявляю Blackprince у цих чоботах — у чоботах він неймовірно гарний. Як же одяг впливає на все! Тоді уявляю Гамільтона в цих чоботах і кажу: один — бог, інший — людина; але наскільки ж цей бог є дорогою людиною.
Уявляю його ширяючим угорі, на піднесенні над цими чоботами. Хотіла б їх купити — вони слугували б мені портретом. Повертаюся додому і кажу:
— Мамо, які чоботи! Але які жовті чоботи надзвичайного розміру.
— Як у Гамільтона? — запитала вона, посміхаючись. Я схоплююся і червонію.
З часу його весілля вона ніколи про нього не говорила, і щоразу, коли хтось згадував його при ній, це їй не подобалося й вона змінювала тему.
Вечір проходить за фруктами.

Примітки

Англійською в оригіналі: «Чорний принц» — Маріє кодова назва для принца Вітґенштайна.