Середа, 12 серпня 1874

Мама хвора, і ми з Діною та Валіцьким їдемо в екіпажі оглядати місто. Брюссель мені дуже подобається, але дивно — він схожий на Париж після війни: всюди ремонт або будівництво.
Я не відвідала ні зоологічного саду, ні музею — це надто безглуздо. Я зайшла до королівських стаєнь, але знайшла лише п'ятнадцять коней — решта сто п'ять у Лакені з Королем.
Я зупинилася перед одним конем — і це виявився саме стройовий кінь Короля.
Я люблю Брюссель, бо там є король, королева, принци, бо всюди порядок, шанують титули тощо.
У галереї Королеви я побачила у шевця пару чоловічих жовтих чобіт — таких величезних! З наколінниками. Ці чоботи настільки схожі на герцога Гамільтона, що змушують мене два дні мріяти про нього.
Потім уявляю Blackprince у цих чоботах — узутий у них, він неймовірно гарний. Як же багато важить одяг! Тоді уявляю Гамільтона в цих чоботах і кажу: один — бог, другий — людина; але який же цей бог дорога людина.
Уявляю його в повітрі, піднесеного цими чобітьми. Хотіла б їх купити — вони правили б мені за портрет. Повертаюся додому і кажу:
— Мамо, які чоботи, ну які ж жовті чоботи, надзвичайного розміру!
— Як у Гамільтона? — запитала вона, посміхаючись. Я схоплююся і червонію.
Від часу його одруження вона ніколи про нього не говорила, і щоразу, коли хтось згадував його при ній, це їй не подобалося й вона змінювала тему.
Вечір проходить за фруктами.

Примітки

Англійською в оригіналі: «Чорний принц» — кодова назва Марі для принца Вітґенштайна.