Понеділок, 3 серпня 1874

День холодний і похмурий, спочатку дощ. Снідаю з Полем у «Баас», поруч із Фолінью.
(Сіра сукня, погано.) Ми вирушаємо і займаємо місця в першому ряду, навпроти павільйону Марґеріт. Народу безліч. Маккейни, іспанки з Родіоновим, Лізи, той пан, якому сірий не личить, дель Пуенте, Журібарен, усі з закритого товариства, Гарістові, пан і пані де ля Руссельєр, бразильці й бразильки, прибулі з Брюсселя і сусідніх міст, де Нефарж, Кін, наші американці — американок немає, — і всі, кого ми знаємо, кого не знаємо, і безліч тих, кого ми ніколи не бачили.
Не можу не зазначити: той пан — не де ля Руссельєр, це віконт Десмане де Б'єм, він виставив коня — Арданту; він залицяється до пані де ля Руссельєр.
Перегони цікаві — особливо gentlemen riders; Вілрайт їхав на чарівному трирічному чорному коні й був найкраще вдягнений.
Побоювалися дощу, але його не було: сіро, foggy, холодно — але без дощу.
Під час перерви пішла з Полем на трибуни, поговорила з Ґамбаром і т. д.
Вілрайт переміг до загального задоволення; його провели у ваговій перед трибунами під вигуки «браво!» і крики: «Вілрайт!»
Але барон де Незнаючогощо запротестував, заявивши, що той зрізав; зчинився неабиякий гамір, пішли на місце перевіряти сліди копит, але оскільки було кілька фальстартів, довести нічого не вдалося — і приз дістався Вілрайту.
Наприкінці відбулися перегони Спа-поні — перемогла Кантіньєр; я їздитиму на ній.
Роз'їзд відбувся досить спокійно. Я нудьгувала, як завжди на перегонах, — цікаво мені лише ті хвилини, коли коні скачуть. Ми знову самі!
Це Жерике зі своєю злобою є тому причиною. Хотіла б знати, що йому зробили, що він став ворогом.
Він забороняє Греку бути з нами!
Мама намагалася отруїти мені перегони, але я вдавала, що нічого не чую. Вона завжди намагається знищити задоволення, яке мені дає, своїм звичним нудним смиканням.
Я хочу обідати в «Баас», вона — у «Фландр»: ідемо до «Фландр», потім до «Баас», потім знову до «Фландр» і нарешті до «Баас», де в Спа найкраще їдять. Я люблю «Баас», як London House.
Увечері — великий бал; зала театру буде прибрана як зимовий сад і з'єднана з танцювальним залом.
Я знала, що кавалерів у нас не буде, і вдягнула біло-срібне, [закреслено: прості] чорні закриті черевики, кремові рукавички. Зачіска — моя.
[На полях: Wittgenstein 11 10 98765432 1]
Що й передбачала, те й сталося: був Жаль, але що це таке! Ще якийсь люксембурзький пан, Валленштайн, потім Кірш і Араб — але це вбозтво. О одинадцятій ми йдемо; я сумна й готова плакати.
Марґеріт, чарівна в рожевому, була на балі — він був дуже жвавий, але не цілком елегантний.
Настільки я роздратована, що ховаюся за маминим ліжком і стою там із заплющеними очима, доки мене не відсилають, — тоді зі злості випиваю три чашки чаю й лягаю зовсім нещасна. Хіба я ніколи не житиму так, як люблю!
Боже мій!

Примітки

В оригіналі по-англійськи: «gentlemen riders» — дворяни-аматори, які змагалися у верховій їзді.
В оригіналі по-англійськи: «foggy» — туманний, млистий.
В оригіналі по-англійськи: «London House» — улюблений лондонський ресторан, на який Марі рівняється.