Середа, 29 липня 1874

Вже чотири місяці я веду безладне життя — засиджуюся допізна, встаю пізно, і сьогодні і подурнішала, зблідла й ослабла.
Я сама винна — мені слід суворо покарати себе. Сьогодні мені кілька разів ставало зле. Попри це обідала в «Оранж»; ми вже йшли, коли підбіг Жаль, запропонував мамі руку і запевнив, що ми неодмінно мусимо побачити салон для бесід — побули там деякий час; Грек, що вже був у нас, пройшов повз нас. Англійка — та, до якої залицяється Жерікке, — заспівала досить добре; вона нічогенька. Жерікке обідав за тим самим столом, що й ми, але далеко. Поруч із нами були пан і пані де Буш — обидва дуже любʼязні і пристойні. Жерікке сховався.
Я ще слабка й погано себе почуваю; щоб іти до казино, випиваю добру порцію джину, а потім дві чашки чаю, щоб прогнати сон, який мене змагав. Так мені вдалося вийти.
Сьогодні ввечері іспанці під керівництвом маркіза дель Пуенте організують котильйон для свого товариства.
Треба сказати, що відтоді, як зʼявилося чимало людей, ми відсунулися на задній план: іспанці та американці захопили прогулянки й молодих людей. Сьогодні ввечері вони організують котильйон для своїх знайомих. Поль будь-що хоче туди потрапити; його ледве приймають, кажуть, що треба його всім представити, він відмовляється — не знаю чому, — поступається своєю партнеркою і поводиться безглуздо.
Я дуже злюся, що нас не запросили, — не мене особисто, а нас, нещасних. Ми все ж таки йдемо, близько десятої.
На колонах вивісили оголошення, що о десятій вечір — закрите товариство. Попри це багато залишаються дивитися на причепурене закрите товариство. Після котильйону була вечеря.
Місць спереду не було; поговоривши з графинею Гірині (що двічі бувала у нас) і Вівіані, ми проходимо за колони ліворуч — на першій канапі Жерікке, який не встає й не вітається; я пройшла повз нього природно, не дивлячись. Гадаю, інші зробили так само. Влаштовуємося за піаніно. Жаль і Грек, яких немає в закритому товаристві, приходять — і починається концерт скривджених. Я в ньому брала участь і сміялася в душі.
Жерікке, якого теж немає в закритому товаристві, стоїть навпроти нас — ховається за колоною й виглядає одним оком. У нього жалюгідний вигляд. Але я не можу здогадатися, що з ним.
Забула сказати, що вранці виходила з Діною в проливний дощ — зустріли Гарістових тощо. Була в гумовому плащі й чоботях. На ногах із сьомої.
Повернімося до вечора: наша розмова мізерна і відповідає нашому становищу, проте ми сміємося і думаємо, що кепкуємо із закритого товариства, яке розважається. Хотіла б, щоб у Ніцці було стільки молодих людей, скільки тут. Приємно було бачити всю цю гарну молодь у парадному вбранні. Іспанський герцог знову мене вітає — чому ж він не вітав мене з самого початку? Чоловік, якого я могла впізнати лише верхи й у кареті, — це, гадаю, барон де Ла-Руссельєр, одружений.
Він пройшов повз нас. Але це не той, кого я бачила першого разу, — не можу розпізнати; думаю, однак, що це хтось інший.
Мене помічають усі чоловіки тут — і ті, що з принцесою (Італії), теж.
Сомалья завжди на мене дивиться. Старий розпусник Блондов говорить про мене багато хорошого де Бушу; коли я виходжу сама, він довго на мене дивиться й іноді йде позаду; одного разу я чула його кроки за собою, завернула за ріг, щоб іти додому, — він зупинився і дивився, як я заходжу.
Він каже Вівіані, що дуже хотів би бути у пані Башкирцевої, але що надто звик до коханок і не знав би, що робити у порядної жінки.
Поки я дивилася на людей, переді мною постало обличчя Блекпринса — таке гарне й із таким виразом, як я люблю, що я хитнула головою, щоб прогнати його, і зробила нетерплячий рух ліворуч, розкриваючи віяло. Це дивно.
Повертаємось у супроводі Грека. Польський граф захворів.
Вдома хор скривджених не змовкає — я пригадую наше становище в Ніцці і журюся.
Мама спить зі мною.
Грек двічі в різний час казав мені, що не має до мене слабкості. Невже він думає, що я маю до нього слабкість? Це було б негарно.
Сказавши це, він додав, що я гарненька і що в мене досить чарівності, щоб закрутити стільки голів, скільки захочу. Якби це було правдою. Він не залицяється ні до кого з нас, приходить часто — мені досить до вподоби такий стан речей.
Ледь не забула сказати: хоч ніколи цього не вчилася, я знаю всі способи стріляти очима. Це вміння прийшло до мене за останні дні — я й сама дивуюся.
Рада сказати, що до мене більше не всміхаються так, як усміхалися, коли я була маленькою, — на мене дивляться.
Молода графиня дʼАквіла всміхається — але робить це так, як мама до Клементіни Дюран.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: «Blackprince» («Чорний принц») — таємне прізвисько Марі для герцога Гамільтона (або принца Вітґенштайна). ↩