П'ятниця, 24 липня 1874

Сумно проводимо три чверті години на музиці, вдвох. Ніби накрапає дощ — рада приводові, я встаю перша. В кінці алеї (біло-срібна сукня, гарно) до нас приєднується гидкий граф. Прогулюємося до Морто, потім повертаємось. Маленький молодик каже самі пласкі компліменти, силкується здаватися дотепним і хоче прибрати трохи глузливого вигляду. Він мені набридає.
Мама, відтоді як барон змінився, бігає за ним, кличе. Це нестерпно, тому що він тікає. Ми вийшли на площу, зустріли Роу, мама покликала барона, і оскільки Роу йшли до нас, мама силоміць затягла Жерике.
Оскільки принцеса Марґеріт мала пройти через зали, щоб о пів на дев'яту вирушити до театру, ми йдемо подивитися на неї. Мама йде до театру, я залишаюся з американцями. Граю в більярд із маленькою Роу і міс Ладд. Потім сідаємо за колонами праворуч. Пані та панночки Робенсон, місіс Вінслоу з сином, пан і міс Ладд, обидві Роу, пан Вест — він попросив, щоб його мені представили, — англієць, блондин, безбарвний, якийсь пом'ятий, нічогенький. Пан Журібаррен, трохи схожий на Федюса, але набагато більше мавпа, ніж Федюс. Маркіз де Пуенте, пан Кларк — ось і весь наш куточок. Граф, серйозний і наполегливий, залицяється до мене. Жерике не підходить. Папарі залицяється до гарної польки й розмовляє з маленькою дівчинкою Давіньйон. Але й без них навколо мене повно людей. Кілька днів тому я бачила навколо міс Робенсон рій молодих людей і заздрила їй — сьогодні те саме було навколо мене. Робенсон і кілька іспанок, що сиділи вище, дивилися на мене з подивом.
Перед виходом я глянула в дзеркало: ноги божественно взуті в черевички з чорними застібками, біло-срібна сукня, пошита з тим особливим шиком, який уміє надати лише Лафер'єр — ця сукня незаймана, до того ж у мене чудова талія, а руки бездоганно обтягнуті вузькими рукавами, що застебнуті на кінцях простими чорними стрічками, чорні рукавички, без браслетів. Маленька срібна брошка, щоб сховати верхній гачок. Зачісана добре, капелюх із чорного фетру. Я рожева, як п'ять місяців тому.
Я випросталась, дозволила рукам вільно звисати, що підкреслювало мою талію, поклала одну руку на другу і подивилася на себе.
Ніколи я не бачила вбрання, досконалішого в простоті, вишуканості, оригінальності, чистоті, грації. Ніколи я не бачила постави елегантнішої і граційнішої.
Діна дивиться, і я кажу їй: чи бачила ти коли-небудь щось більш елегантне і більш чисте — все, від ніг до капелюха?
— Справді, — каже вона.
Мені не потрібне її схвалення, я знаю те, що знаю. Я була схожа на лілею.
Не те щоб я вважала себе такою гарною — я не настільки дурна, щоб вірити подібному, — але саме досконалістю мого вбрання я захоплююся. І, на щастя, сьогодні ввечері я рожева. Як я й думала, я таки справила враження. Інші поруч зі мною — куховарки: всі ці пані з садами на головах і крамницями модного краму на тілі. Мої ноги всі помітили.
[Упоперек: Безперечно, мені не можна було дати менше сімнадцяти років]
На початку я багато танцювала і саме я розпочала танці. Близько одинадцятої я перестала й сіла попереду поруч із маленькою Давіньйон на зовнішній лавці. Поряд на канапі були інші Давіньйон, полька, графиня Мержеєвська і Діна.
Жерике розмовляє з графинею і підходить привітатися. У нього розгублений вигляд.
Я просила повертатися, але всі чекають виходу принцеси Марґеріт. Музиканти пішли, і всі починали нудьгувати, коли хтось запропонував пограти в жмурки. Всі наші — єдині, хто залишився, крім Жерике і Папаріноцероса, як його називає Жерике, — вони пішли рано. Граємо кілька хвилин, і ось двері відчиняються й з'являється принцеса. Я сиджу сама на лавці ліворуч, тоді як усі наші паскудники чіпляються за канапу праворуч — всі стоять.
У читальному залі на виході зустрічаю Ладда і Кларка. Лягаю спати о третій.