П'ятниця, 24 липня 1874

Сумно проводимо три чверті години на музиці, вдвох. Є натяк на дощ — рада приводові, я встаю перша. В кінці алеї (біло-срібна сукня, гарно) до нас приєднується гидкий граф. Робимо прогулянку до Морто, потім повертаємось. Маленький молодик каже самі пласкі компліменти, силкується здаватися дотепним і хоче мати такий трохи глузливий вигляд. Він мені набридає.
Мама з тих пір, як барон змінився, бігає за ним, кличе. Це нестерпно, тому що він тікає. Ми вийшли на площу, зустріли Роу, мама покликала барона, і оскільки Роу йшли до нас, мама силоміць затягла Жерике.
Оскільки принцеса Марґеріт мала пройти через зали, щоб о пів на дев'яту вирушити до театру, ми йдемо подивитися на неї. Мама йде до театру, я залишаюся з американцями. Граю в більярд із маленькою Роу і міс Ладд. Потім сідаємо за колонами праворуч. Пані та панночки Робенсон, місіс Вінслоу з сином, пан і міс Ладд, обидві Роу, пан Вест — він попросив, щоб його мені представили, — англієць, блондин, пресний, якийсь пом'ятий, нічого. Пан Журібаррен, трохи схожий на Федюса, але набагато більше мавпа, ніж Федюс. Маркіз де Пуенте, пан Кларк — ось і весь наш куточок. Граф, серйозний і наполегливий, залицяється до мене. Жерике не підходить. Папарі залицяється до гарної польки й розмовляє з маленькою дівчинкою Давіньйон. Але й без них я дуже оточена. Кілька днів тому я бачила навколо міс Робенсон рій молодих людей і заздрила їй — сьогодні те саме було навколо мене. Робенсон і кілька іспанок, що сиділи вище, дивилися на мене з подивом.
Перед виходом я глянула в дзеркало: ноги в чудових черевичках із чорними застібками, біло-срібна сукня, зроблена з тим особливим кліймом, яке вміє надати лише Лафер'єр — ця сукня незаймана, до того ж у мене чудова талія, а руки прекрасно сховані у вузьких рукавах, що застебнуті на кінцях простими чорними стрічками, чорні рукавички, без браслетів. Маленька срібна брошка, щоб сховати верхній гачок. Зачісана добре, капелюх із чорного фетру. Я рожева, як п'ять місяців тому.
Я випросталась, дозволила рукам вільно звисати, що підкреслювало мою талію, поклала одну руку на другу і подивилася на себе.
Ніколи я не бачила вбрання, більш досконалого в простоті, вишуканості, оригінальності, чистоті, граціозності. Ніколи я не бачила постави більш елегантної і граціозної.
Діна дивиться, і я кажу їй: чи бачила ти коли-небудь щось більш елегантне і більш чисте — все, від ніг до капелюха?
— Справді, — каже вона.
Мені не потрібне її схвалення, я знаю те, що знаю. Я схожа на лілею.
Не те щоб я вважала себе такою гарною — я не настільки дурна, щоб вірити подібному, — але саме досконалість мого вбрання я захоплено схвалюю. І на щастя сьогодні ввечері я рожева. Як я й думала, я таки справила враження. Інші поруч зі мною — куховарки: всі ці пані з садами на головах і крамницями модного краму на тілі. Мої ноги всі помітили.
[Упоперек: Безперечно, мені не можна було дати менше сімнадцяти років]
На початку я багато танцювала і саме я розпочала танці. Близько одинадцятої я перестала й сіла попереду поруч із маленькою Давіньйон на зовнішній лавці. Поряд на канапі були інші Давіньйон, полька, графиня Мержеєвська і Діна.
Жерике розмовляє з графинею і підходить привітатися. У нього розгублений вигляд.
Я просила повертатися, але всі чекають виходу принцеси Марґеріт. Музиканти пішли, і всі починали нудьгувати, коли хтось запропонував пограти в жмурки. Всі наші — єдині, хто залишився, крім Жерике і Папаріноцероса, як його називає Жерике, — вони пішли рано. Граємо кілька хвилин, і ось двері відчиняються й з'являється принцеса. Я сиджу сама на лавці ліворуч, тоді як всі наші бридоти чіпляються за канапу праворуч — всі стоять.
У читальному залі на виході зустрічаю Ладда і Кларка. Лягаю спати о третій.