Четвер, 16 липня 1874

Мама, Діна і Валіцький вирушають до Льєжа.
Пані Базілевич бере мене з собою — дитячий бал.
Вона надто суворо докорила Жерікке — або, швидше, я думаю, що цей хлопець ревнивий і закоханий у красиву бородату. Як би там не було, від учора він меланхолійний, має нещасний і розсіяний вигляд, а сьогодні дметься на Базілевич і йде з Полем. Де Тансле з нами. Базілевич теж удає меланхолію — каже, що в поганому настрої, що нудьгує. Тансле бере кошик — і ми їдемо, я правлю, поруч із дивою, Тансле позаду, Кукурікан попереду. Залишаємо картки у Вівіані — де Тансле приніс картки чоловіка — і у Гамбара. Обʼїжджаємо фонтани; Грек нерішучий, мадам напускає на себе нервовий і знуджений вигляд, де Тансле з нерухомим поглядом мовчить. Який він закоханий! Я намагаюсь говорити з ним, щоб змусити говорити інших; Грек освідчився мадам, але, бачачи, що Тансле буде щасливіший у мовчанні, я залишаю його;
Ми говорили про Берту і... і про Гамільтонів. «Герцог Гамільтон — великий друг Берти», — казав він. Я почервоніла, але стояла до нього спиною.
Від нього я дізналась, що Карло служив у прусській армії під час війни. «Товстий герцог — добрий хлопець, але інший — пруссак!» — каже Тансле. Всі називають його добрим хлопцем. Я не проминула нагоди сказати, що він некрасивий і жахливий.
Ми виходимо з екіпажу в Ла-Жерностер — всі мовчать; мадам знемагає, Тансле страждає, Грек нерішучий — я спостерігаю.
Іду перевірити, чи повернулись наші; потім обідаю з Базілевич у готелі «Іноземців», в окремій кімнаті. Годують добре — пан Базілевич добряк, не позбавлений гумору, але схожий на Менелая. Мадам кокетує з ним, стріляє очима: «Жан, мій дорогий Жан, ти найкращий з усіх моїх кавалерів» — і повторює сто разів, що вона в поганому настрої. Де Тансле — чарівний співрозмовник — коли він говорить, тебе тягне до нього. Він видається таким добрим, що я вважаю його лихим.
Він, каже, має успадкувати один із найкрасивіших замків Франції. Він сповнений почуттів і доброти — здається, що бачиш героя роману. Після обіду
навскоси
Я не можу стримати сміху, читаючи ці чотири-пʼять рядків.
Забула сказати, що вчора я посперечалась із Жерікке — радше, хотіла довести йому, що в Робенсон штучна ніжка, тобто подвійні підбори тощо; і вчора ввечері написала Феррі, щоб він надіслав мені пару таких самих черевиків. Не хочу, щоб казали, що у когось красивіша ніжка, ніж у мене, — особливо не хочу це чути.
Після обіду йдемо на концерт — пан і пані Базілевич під руку; де Тансле розмовляє зі мною. Після того як ми продефілювали перед усіма кріслами, йдемо в алею — розмова стає загальною; де Тансле розповідає, як був на війні, потім висловлює шляхетні думки про релігію — добрі, правдиві думки. Приємно чути такі думки, — кажу я; і казала я це щиро — таке буває не часто. Я зачарована його розмовою; він видається мені таким добрим — по-російськи це краще виражає те, що я хотіла хочу сказати. Ось чудова людина. Його обличчям я не захоплююся — але він так добре говорить, здається таким добрим, має такі шляхетні і добрі погляди на все. Як він казав за столом, я певна, що він був би чудовим чоловіком. Таким люблячим, таким ніжним; одне слово — він настільки чудовий, що не може бути справжнім; і, на мій сором, я вважаю його лицеміром.
Мама застає нас, коли ми ще сидимо під деревами. Йдемо до Казино. Базілевич влаштовує собі тет-а-тет перед тим. Невже де Тансле справді її любить? Якщо він такий добрий, як здається, він не може любити цю жінку — і проте, він не перестає дивитися на неї; іноді, дивлячись на неї, він камʼяніє і нічого не чує й не розуміє. але Він — друг чоловіка, часто буває з ним. Здається, що він обожнює цю жінку.
Яка шкода.
Бідний барон сумний — я кажу йому це; він відповів нісенітницею: «Дайте мені руку — поцілую її, і я буду щасливий». Це доводить, що він нещасний. Потім каже, що його характер меланхолійний, що він дуже нещасний, що силує себе бути веселим тощо. Невже це вона зробила його таким? Чи можна так любити? Він ревнивий, йому зле бідолаха; я його жалію. Питаю себе, чому люблять цю жінку — звичайно ж не через красу! Вона схожа на будь-кого, хто дивиться відображеного в собачих очах чи в ложці, так що ніс виступає вперед. До того ж вона бородата, як Бутовська — фарбується, виводить волосся, через що шкіра на підборідді в неї жахлива. Кепської статури, її груди — скажу непристойну річ: так висловилась принцеса Галіцина — її груди (мені соромно) як гаманець без грошей, лише десятисантимова монета на кінці. Волосся у неї немає. Щоправда, вона елегантна, і в одязі — дуже гарна.
Найбільша її принада в тому, що вона світська жінка, яка поводиться, як жінка напівсвіту. Ось і все.
Нас познайомили з бароном Фаржером — секретарем бельгійського посольства у Відні.
Після вечора йдемо поїсти морозива.
Я співала вдома — зібрався натовп, аплодували; я розлючена — Валіцький наговорив зухвалостей цим зухвальцям.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩