Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Понеділок, 6 липня 1874

Маленький Поляк запросив нас пограти в крокет. Еристофф, Боді, Діна і Поль — з одного боку, а я, мама, Валіцький і граф — з другого. Ми програли, бо під кінець я повбивала всіх своїх, окрім графа, якому готувала ту саму долю, і — надзвичайним збігом — замість убивства вчинила самогубство. Зрозуміло, що опинившись сам проти семи супротивників, він не повівся, як Горацій.
На обіді в ресторані «Лакен» мені стало зле — не впала, але вийшла із залу і просиділа, поки всі обідали, у дворику із кроликами.
Великий концерт; рожева сукня, чорний капелюх, чорні рукавички.
«Маленький Поляк настільки зачарований знайомством, яке мав честь завести, що його мати — найщасливіша з жінок, бо має змогу плекати це знайомство».
В антракті гуляємо — я, Діна і Базілевич. Де Нефарж увійшов — і всі звернули на нього погляди.
Біля нашого будинку збиралися прощатися, коли проходить Макен. Тут я, подумавши, що коли говорити по-російськи, то й ім'я стане російським: Voilà Makak le cochon ne fait pas votre affaire. Він почув і озирнувся. «Пане Макен!» — покликала мама. Він повернувся. У французькій він безнадійний: коли його запитали, що він збирається робити, відповів: «Буве і турне», — навалившись на свій ціпок. Мама сказала, що він охайний і милий — так, охайний і милий, але простакуватий, blunt.
Побачивши комету, я загадала бажання. Точно не знаю яке — знову побачити герцога так, як мені хочеться, і бути багатою. Мама вголос побажала мені щастя.