Вівторок, 26 травня 1874

Ах, як я стомлена! Щойно написала довгого листа Елені — у відповідь. Потім ще довший — тітці. Аж рука болить. Вчора я не писала щоденника — лягла між мамою і Діною і, сама того не помітивши, заснула. Прокинувшись, я мала сили лише перейти до себе.
Вранці я була дуже жвава — перегони в Отеї, важливі перегони, двадцять девʼять англійських коней. А ще — гідні прізвища, і герцог Гамільтон виставляє коней: «Сер Джон», «Фантом», «Мобайл II». Погода чудова. Я аж підстрибувала з радості, думаючи про ці перегони. Нарешті те, що люблю! Мама вбралася, ми беремо диякона і Яксу; я вдягаю соломʼяний капелюх. Я дуже весела — вирушаємо.
Але на вʼїзді до Булонського лісу — о жах! — з розгніваного неба починають падати великі краплі.
Всі прекрасні екіпажі закриваються — і ховають усі божественні туалети: губи, червоні, як кактуси, волосся, жовте, як колосся, очі, що горять, як вугілля. Кожне серце стискається — тулишся одне до одного, підбираєш спідниці, бгаєш зачіску. А всі ці лицарі Пенсне! Повна поразка.
Ми залишаємося в екіпажі й нічого не бачимо — ллє, як з відра.
Президент і герцогиня де Маженти на своїх трибунах — багато вищого світу. Але йде дощ. Іподром в Отеї чудовий. Багато коней. На приз у тридцять тисяч небо змилосердилося над нами — дощ припинився на пʼять хвилин: двадцять один кінь, три кола, двадцять одна перешкода, чотири річки.
На першому колі кілька впали, на другому те саме — і наприкінці лише четверо добралися; «Міс Хангерфорд» була попереду на півтора корпуса, але раптом «Домінус» робить надлюдське, велике зусилля — я бачила коня й жокея, що задихалися, знесилені, несамовиті, — і обганяє «Міс Хангерфорд» на корпус; але в цьому величному пориві жокей перестрибнув зі своїм конем «Домінус» бере останню річку, яку вже не треба було брати. І через цей героїзм його зарахували другим — він обігнав «Міс Хангерфорд», але — ах! — надто пізно.
Потім знову починається дощ. Під час цих перегонів серце моє билося — я розважалася, я жила.
Як я досі не бачила Федуса? Він не брав участі в останніх стрільбах. Але Ротшильда не бракує — бачимо його щодня; він мені подобається. Мейер, цей старий Фріц, зупинився в нас, у «Скрібі». Моє золоте перо вже зовсім не пише. Та все ж воно краще за те, що я щойно взяла.
На зворотному шляху дощ припинився — і повернення не було безнадійним.
Багато закритих ландо — але й багато відкритих екіпажів.
І пані Розалі Леон у тому купе, яким я вчора захоплювалася. Мавпа в такому екіпажі! Побачила Берту Бойд із сестрами. Вона товста, але гарна — і вигляд у неї задоволений, щасливий. Вона мене не впізнала або не захотіла впізнати. Останнє певніше — і болючіше. Ет! Повертаюся додому в жахливому настрої.
Я страждаю від своєї недуги. Відома вона, ця недуга: екіпажі, туалети, світ, марнославство, марнославство, марнославство! Ось моя недуга. В глибині душі я добра й любляча. Попри своє марнославство я ніколи не стану поганою жінкою, я буду чесною і чистою.
Якса обідає з нами — зрештою, він нікому не робить зла. Я майже весь час ставила на коней герцога Гамільтона — гірка насмішка.
Увечері ми катаємося в екіпажі — я замріяна.
Сьогодні день починається з кравчинь. Прогулянка Булонським лісом. Ми оглянули особняк на авеню Імператриці — дуже гарний, невеликий, але пристойний, сто шістдесят тисяч франків. Я надто втомлена сьогодні ввечері, щоб висловити свою думку з цього приводу, тим паче що вже написала про це тітці в листі.
Мама хвора, ми обідали самі. Поки я писала листи, чула, як хтось співає, і дуже добре; цей голос нагадав мені мій власний...
У Булонському лісі було багато людей — нікого знайомого. Ах! Ні, таки був — лорд Фолкнер. Я почервоніла, побачивши його.
Коли ж я житиму так, як люблю?

Примітки

Отей (Auteuil) — паризький іподром у Булонському лісі, відомий стипль-чезами (перешкодами). ↩
«Chevaliers du Pince-Nez» — «лицарі Пенсне»: Маріїна іронічна назва для фатів і денді, що розглядають дам крізь монокль або лорнет. ↩
Президент — Патріс де Мак-Магон (1808–1893), президент Франції 1873–1879. ↩
Герцогиня де Маженти — дружина президента Мак-Магона, відома в паризькому вищому товаристві. ↩
«Vieux Fritz» — «старий Фріц»; «Фріц» — жартівливе або зневажливе прізвисько для німця; тут, мабуть, жартівлива характеристика. ↩
В оригіналі англійською: «drive». ↩