Вівторок, 5 травня 1874

Сьогодні я теж гарна.
Пан, пані і панна Філімонови приходили до нас попрощатися. Я спустилася до... як же назвати цей прохід, це склепіння, цей коридор — ну, нехай буде склепіння.
Коли я цілувала Манію, побачила, що на вулиці біля будинку, у фіакрі — якась пані, а поряд — пан Бланшо. Вони дивилися на мене. Я спеціально затрималася довше; я рада була, що мене бачать, бо була дуже гарна — така гарна, якою тільки можу бути.
Бідолашну принцесу немов охопило марення, і вона говорила нісенітниці; сьогодні вона при розумі, але лежить у ліжку. Уже кілька днів вона живе у пані Данілової. Сьогодні вранці я пішла її провідати пішки, зовсім сама, з двома своїми собаками — Пратером і Пікконом.
Було дуже гарно, я не йшла — летіла — і пʼяніла від цього чистого повітря... попри вузьку вуличку. Я хотіла когось зустріти — не знаю точно, кого.
Ми вийшли о пʼятій, я замовила план саду. Для травня в Ніцці дуже прохолодно.
Чоловік без черепа був у нас — прийшов з якимись нотаріальними паперами. Мені кумедно було бачити у себе одного з батакланів молодої Ніцци.
навскоси
Чоловік без черепа — це Фіулулу, у якого справді дуже плаский череп.
Річ у тім, що мені дуже надокучають через ці нещасні дерева.
Після вечері ми йдемо пішки — я, Діна, мама і пані Анічкова зі своїм потомством. З мамою ми їдемо фіакром на Прогулянку; я весь час говорю, намагаюся пояснитися, щоб більше не сваритися, але не розуміють, коли не хочуть розуміти!
Тепер я все забуваю! Байдуже — я хочу виїхати.