❦
Вівторок, 28 квітня 1874
Mardi, 28 avril 1874
Я встаю з маминого ліжка, прийшла пані Тєплакова, послали по Анічкових, і я чую, як усі сміються з панни Колоколзової, з Тішкевича та з «нуля». Коли я вийшла з тіткою, ми пішли на Прогулянку та на 55-у. Коли ми були перед віллою, страшне видовище вразило наші здивовані погляди. Муляри працюють і тераса обвалюється. Тітка зовсім розгублена, і тисяча сумнівів збурює її спантеличений розум: то їй здається, що небесні дерева — це вал цитаделі та захисники від лихих поглядів перехожих, то вона боїться дріад, які зробили ці дерева своїм палацом. Немов вовчиця, обложена з усіх боків мисливцями, що відчуває, як залізо впивається їй у горло, — вона водить налитими кровʼю очима, і намагається врятувати своїх дитинчат; така і тітка при вигляді цих похмурих дерев відчуває, як серце переповнюється сумом, водить наляканим поглядом навколо, і голос застряє у неї в горлі.
Je sors du lit de maman, Mme Teplakoff est venue, on envoya chercher les Anitchkoff et je les entends tous rire aux dépens de Mlle Kolokolzoff, de Tichkevitch et du zéro. Lorsque je sortis avec ma tante nous allâmes à la Promenade et à 55. Lorsque nous fûmes devant la villa un spectacle affreux vint frapper nos regards étonnés. Les maçons travaillent et la terrasse croule. Ma tante en est toute éperdue et mille doutes agitent son esprit bouleversé, tantôt il lui semble que les arbres célestes sont le rempart de la citadelle et les défenseurs contre les regards funestes des passants, tantôt elle redoute les dryades qui font de ces arbres leur palais. Comme une louve pressée de tous côtés par des chasseurs et sentant le fer se plonger dans la gorge, elle promène ses yeux pleins de sang et cherche à sauver ses petits, telle ma tante à l’aspect de ces arbres lugubres, sent son cœur se gonfler de tristesse, elle promène des regards effrayés autour d’elle et sa voix est étouffée dans son gosier.
Але з іншого боку — немов лев із лівійських полів, що зривається в люті й мужності і з благородним запалом кидається на напіввівцю, відбиту від отари. Пастух під звуки сопілки пускається в танець (невинне сільське задоволення) і забуває порахувати свою отару, не остерігаючись — о лихо! — лютих левів і пантер.
Mais d’un autre côté comme un lion des champs de la Libye, bondissant de rage et de courage, s’élance avec une noble ardeur sur une demi-brebis séparée de son troupeau. Le berger au son des chalumeaux se livre à la danse (plaisir innocent de la campagne) et oublie de compter son troupeau ne redoutant pas ô malheur ! les lions et les panthères féroces.
Цей лев — я. Без сумніву, це трохи хвилює — коли щось руйнують, особливо дерева. На мене це справило неприємне враження, яке я ледь долаю, заспокоюючи себе, що це тільки тимчасово. У мене є маленький білий собачка — як покійний Рулет. Він належав Левіті, я сказала Полю, що хочу його собі, і той єврей1 не зважився відмовити, сказавши Полю, що дає цього пса не «вашій сестрі, а її красі». Поль із таємничим і правдивим виглядом запевняє, що цей пройдисвіт, мовляв, «має наміри», — тьфу! Я називаю цього пса пан Піккон — цей Піккон виголосив промову на якихось зборах, де говорив, що Ніцца повинна відокремитися від Франції тощо, тощо; його вивели і змусили піти у відставку. У Парижі, Ліоні, Марселі й Ніцці тільки й говорять про нього. Ось чому колишній Монте-Карло, колишній Левітин, зветься Піккон — коротке й приємне імʼя для собаки.
Ce lion, c’est moi. C’est sans doute un peu émouvant lorsqu’on détruit quelque chose, surtout les arbres. Sur moi cela produisit une impression désagréable que je surmonte à peine en me rassurant que ce n’est que pour le moment. J’ai un petit chien blanc comme feu Roulette. Il était à Lewita, j’ai dit à Paul que je voulais l’avoir et ce juif n’a pas osé le refuser disant à Paul que ce n’est pas à « votre sœur que je donne ce chien, mais à sa beauté ». Paul assure d’un air mystérieux et véridique que ce drôle aurait des intentions, fi ! Je nomme ce chien M. Piccon, ce Piccon a prononcé un discours dans je ne sais quelle assemblée, qui disait que Nice doit se séparer de la France etc. etc. on le fit sortir et on l’obligea à donner sa démission. A Paris, à Lyon, à Marseille et à Nice on ne fait que parler de lui. Voilà pourquoi ex-Monte-Carlo, ex-Lewita se nomme Piccon, nom court et agréable pour un chien.
На 55-й матиму двох великих сен-бернарів або ньюфаундлендів. Атос і дʼАртаньян; пуделя — Фуке, бульдога — Кольбер, хорта — Ла Вальєр, вуличного пса — Малікорн, і гарного собаку, якого куплю не одразу, а тільки коли знайду гарного, — Мадам.
A 55 j’aurai deux grands saint-bernard ou Newfoundland. Athos et d’Artagnan; un caniche Fouquet, un bulldog, Colbert, une levrette La Vallière et un chien de rue Malicorne et un joli chien que je n’achèterai pas tout de suite, mais seulement lorsque j’en trouverai un joli, Madame.
Ось яким буде мій майбутній двір.
Voilà quelle sera ma cour future.
Примітки
Про Левіту, з яким Поль утік до казино в Монте-Карло (018/1874-04-15), більше нічого не відомо. Див. примітку до 007/1873-08-06. ↩