❦
Неділя, 12 квітня 1874
Dimanche, 12 avril 1874
Я спала до полудня.
J’ai dormi jusqu’à midi.
Як шкода, що не дотримуються жодних звичаїв. Сьогодні Великдень, нічого не змінилося, — ні подарунків, ні розваг, нічого. Це відчужує від родини й робить егоїстичним, черствим.
Comme c’est dommage qu’on n’observe aucune des coutumes. Aujourd’hui c’est Pâques, rien n’est changé, pas de cadeaux, pas d’amusements, rien. Cela détache de la famille et rend égoïste, dur.
В інших родинах роблять сюрпризи одне одному — це зберігає дружбу, помʼякшує, робить добрими. У нас нічого такого. Слід було б запросити гостей або принаймні дітей, — але ні, нічого. Живемо як собаки. Пити, їсти досить погано, спати будь-як, лаятися1 й грати в Монте-Карло. Ось їхній характер, ось, ось як, ось як вони можуть жити задоволені на землі. Якщо не задоволені — то ліниві й байдужі до того, щоб стати такими, — нехтують тими небагатьма знайомствами, що в нас є. Прости мені, Боже, що я завжди незадоволена, але я незадоволена нашим життям, як іноді своїми малюнками, — бо відчуваю, що можу краще.
Dans d’autres familles on fait des surprises les uns aux autres, cela conserve l’amitié, cela attendrit, cela rend bon. Chez nous rien de tout cela. On aurait dû inviter du monde, ou au moins des enfants; mais non, rien. On vit comme des chiens. Boire, manger assez mal, dormir n’importe comment, jurer et jouer à Monte-Carlo. Voilà leur caractère, voilà, voilà comment, voilà comment sur terre ils peuvent vivre contents. Sinon contents, alors paresseux et insouciants de se rendre contents, ils négligent le peu de connaissances que nous avons. Pardonne-moi, mon Dieu, d’être toujours mécontente, mais je suis mécontente de notre vie comme quelquefois de mes dessins, parce que je sens que je peux faire mieux.
Уже від завтра, з Божою поміччю і під Його заступництвом, я починаю клопотатися про наш відʼїзд до 18-го цього місяця. Я б хотіла бути в Женеві до 21-го. Я не хочу носити мамині прикраси — у мене таке передчуття, що вони принесуть мені нещастя. Не хочу, щоб моє життя хоч чимось нагадувало її життя. Я не хочу нічого з теперішнього — хочу всього інакше, добре, як у королів і принців2 (сьогодні ввечері я сказала дідусеві, що обожнюю королів і принців, герцогів. Він каже, що це боягузтво; я запевнила його, що обожнюю, — бо це правда, тоді він упав у лють3, і я почала його дражнити всерйоз. Вийшла сцена, і я пішла з Маченькою, яка стримувалася, щоб не сміятися. Ми залишаємося досить довго у мене, я прикріплюю до її спідниці мотузки власного винаходу, щоб вона сиділа бездоганно. Потім приходить Діна. Там, де я, сміються — сміялися й цього вечора. Потім мама повертається з Монте-Карло.
Dès demain avec l’aide et sous le patronage de Dieu je commence à plaider pour notre départ avant le 18 courant. Je voudrais être à Genève pour le 21 de ce mois. Je ne veux pas porter les bijoux de maman, j’ai dans l’idée qu’ils me porteront malheur. Je ne veux pas que ma vie ressemble en rien à la sienne. Je ne veux rien d’à présent, je veux tout autrement, bien comme les rois et princes (ce soir j’ai dit à papa que j’adore les rois et les princes, les ducs. Il dit que c’est lâche, je l’assurai que je les adore, car c’est la vérité, alors il se mit in furia et je me mis à le taquiner pour de bon. Cela produisit une scène et je m’en allai avec Machenka, qui se retenait pour ne pas rire. Nous restons assez longtemps chez moi, je lui attache à la jupe des ficelles de mon invention pour la faire aller parfaitement. Puis vient Dina. On rit où je suis, on a ri ce soir. Ensuite maman revient de Monte-Carlo.
Ми виходимо, ллє як з відра, але море чудово розлючене. Щоб краще бачити, йдемо до «Знімача капелюхів4», де хвилі виплескуються на дорогу, а піна — на десять метрів вище екіпажу. Вода прозора, зелена, чиста, туманна — як у Айвазовського. У цю мить я помирилася з Ніццею — настільки вражаючим і прекрасним здалося мені це розлючене море.
Nous sortons, il pleut à verse, mais la mer est admirablement furieuse. Pour la mieux voir nous allons à enlève-chapeau où les vagues montent sur le chemin et l’écume à dix mètres au-dessus de la voiture. L’eau est transparente, verte, claire, vaporeuse comme chez Aïvazowsky. En ce moment je m’étais réconciliée avec Nice, tant cette mer enragée me parut stupéfiante et belle.
Хотіла б знати, хто такий 28. Не хочу казати, що він мене бавить, поки не дізнаюся, хто він такий, — може, він ніщо.
Je voudrais savoir qui est 28. Je ne veux pas dire qu’il m’amuse avant de savoir qui il est, peut-être il n’est rien.
Примітки
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі італійською: «in furia». ↩
В оригіналі французькою: «enlève-chapeau» (прізвисько вітряного місця на узбережжі). ↩