Неділя, 5 квітня 1874

Одного вечора, коли я молилася Богові, ось яка шалена думка спала мені на гадку: я схилила голову й заплющила очі. З правого боку моїх грудей виходить герцог Гамільтон, з лівого — князь Вітґенштайн, — і ось вони починають битися. Але герцог Гамільтон робить так, що князь Вітґенштайн перетворюється на маленького білого собачку, тоді герцог бере собачку на руки, але тієї ж миті собачка вже не собачка — це я. Я бачила герцога, князя і собачку, але себе — ні.
З того дня це безумство часто повертається мені на думку.
Я спала до полудня. Мене будять, я поспішно вдягаюся, бо треба іти снідати до пані Теплакової. Маленький сніданок — тобто великий, але я його називаю маленьким, бо там є діти. Ми і Елен та Ліза (коричнева сукня, добре). Ось уже кілька днів я знову зачісуюся по-іншому: завʼязую частину волосся, як усі маленькі дівчатка, — розділяю волосся на дві частини, роблю щось на зразок двох кіс, зʼєдную кінці і загинаю їх до потилиці під волосся. Виходить гарна нова зачіска. Все золотисте волосся опиняється зверху, воно дуже хвилясте. Не знаю, чи помиляюся, але в капелюсі ця зачіска мені дуже личить, особливо в екіпажі, коли не видно моєї короткої сукні. Як шкода! я не зробила таку зачіску — підняла волосся.
Нас посадили з Говардами, Бет, Полем (Діна не прийшла), Абріалем і графом де Кампрієн у вітальні. Але цих двох останніх виводять. Ліза цілком схожа на саксонську ляльку, Елен не така гарна, як вона, а Елен кривляється, бо вважає себе найкрасивішою з красунь. Ми йдемо до дітей і гойдаємося на їхніх гойдалках — це наштовхує мене на думку завести такі у нас.
Quatre têtes griffonnées à la plume : deux de face, une de profil coiffée d'un bandeau, une coiffée d'un chapeau
Quatre têtes esquissées à la plume Mon Journal, t. 3 (fac-similé) — tome03.docx image 7 (après ¶1910)
Ліза усе така сама, Елен трохи змінилася, бо вона тепер панна і бо вона заздрісна, та й пані Говард теж змінилася, не знаю чому. Я розпалюю заздрість Елен, розповідаючи їй, які в нас будуть вітальні, яка їдальня, які меблі, що ми прийматимемо багато гостей; вона заздрить моїм сукням, моєму вмінню вбиратися й чепуритися. Хтозна? Може, я й помиляюся. Пані Теплакова, як завжди, чарівна.
Були ще пани Паттон, Федоров, Хасфорд, Говард і ще не знаю хто, а з дам — пані Башкирцева, Романова, Говард, Федорова, Голіцина та інші.
Усе це товариство мене мало цікавить, і мені зовсім байдуже. Ішов дощ, але близько третьої погода стає такою, як я люблю. Розлючене море котить жовті хвилі, Пайон теж розлютився, небо сіро-блакитне, повітря чисте й свіже, публіка у дощовиках і з парасольками, вулиці повні багнюки й калюж. Я швиденько велю відкрити ландо; на Прогулянці гуляє натовп, люди зупиняються на мосту, на молу і вздовж усієї Прогулянки.
викресленоДивлячись просто перед собою, я вмію бачити й збоку, тож я побачила попереду князя Вітґенштайна з двома величезними собаками і його маленькою сучкою, цим бридким Біжу.
Ландо було закрите, і я висунулася, щоб помилуватися морем. Саме тієї миті проходив чоловік із собаками. Якби повітря не освіжало мене — я ж висовувалася з вікна, — я б почервоніла. Щоб цього не сталося, я, висунувши голову ще далі, сказала: Ах, яке гарне море, і погода! Ось що я люблю.
Я питаю себе, чого б мені червоніти. Яке нещастя — червоніти: за сніданком я почервоніла двадцять чотири рази. Ліза рахувала. Щасливі вони — гуляють у таку чудову погоду, Мордог і Біжу. А я так люблю гуляти, і нема з ким.
Я на них не дивлюся, бо вона дивиться на мене зло. Мама з тіткою їдуть до пані Антонської, а ми — я і Бет — ідемо аж до площі Массена й повертаємося по них. Ми знову зустріли чоловіка з собаками; він кумедний: у нього такий вигляд, ніби він щось шукає або чогось чекає; він зупиняється, наче хоче перевірити, чи йде за ним уся його компанія — його собаки, його сучка, — а тоді знову рушає. І зупиняється він завжди обличчям до Прогулянки — і дивиться.
Бет, дивлячись на маленького собачку і на сучку, каже мені: Який чудовий пес! — і обертається, і дивиться на нього. Потім вона каже мені, що не знала, що це Вітґенштайн. Я їй не сказала, бо вона утнула б якусь непристойну дурницю і привернула б до мене увагу цих людей.
Коли мама з тіткою знову сідали в екіпаж, пройшов Вітґенштайн і т. д. А ось і Вітґенштайн, — мовила мама, — зі своєю кокоткою, старою, бридкою, потворною. Мама на неї не дивиться, а вона дивиться так злісно, так зло. Ото дурниці. Справді, я уникаю дивитися на них, бо ця жінка, ця гадюка — ось точне слово, — має такий злий вигляд, коли дивиться на мене.
Ці дами повертаються до повертаються додому, щоб приготуватися до обіду в графині де Музе. Ця жінка так просила, щоб я прийшла ввечері. Ми з Маченькою йдемо до Румпельмаєра, потім я даю Діні двадцять франків, щоб вона пройшлася зі мною пішки. Додому ми приходимо пішки, по цій багнюці, а Огюст ішов за нами: це кумедно. Діна стільки, стільки мені торочила, що я вирішую піти до графині з третього поверху. Роблю це неохоче, але Діна запевняє мене, що коли я й цього разу не піду, графиня розлютиться, що сварка що вона так гнівалася, що я не прийшла того вечора тощо, — і я нарешті зважуюся (біла сукня, волосся розпущене на античний лад, ззаду я чіпляю бант, щоб осучаснити, добре). Діна мене проводжає.
«Я входжу — народ тікає, жертвоприношення уривається, первосвященик у люті йде до мене; і поки він мені говорив — о диво! о жах!» Я бачу всю цю жахливу публіку, цих дам і панів, що ховаються за дверима.
Я цілком могла не приходити: мама сказала, що я застуджена, і все минулося б чудово. Цією прикрістю я завдячую Діні, надто прикрістю прийти самій, так недоречно, ох!.. Мені трохи полегшало, бо я почувалася найкращою і єдиною серед усіх цих порошинок.
Декламують, грають, співають; одне за одним — і щоразу аплодують.
Гості вишикувані вздовж стін, німі й нерухомі, слухають музику, спів, декламацію пана Лі — досконалого Nekopor. Через якийсь час входить той кульгавий, але охайний і пристойний пан, якого я вже два роки бачу в Ніцці. Мене здивувало, що він не попросив, щоб його відрекомендували. Він міг би це зробити через маркізу Вівіані, з якою розмовляв і яка сиділа навпроти нас. Я говорила з маркізою по-італійськи. Цей пан жваво обернувся. Маркіза сказала мені російсько-польською (вона полька й говорить безліччю мов), що цей пан сказав: Яка славна дівчина. Вона сказала це по-польськи, бо цей пан був зовсім поруч; він знає мене відтоді, як я знаю його, а може, й раніше. На моє прохання мама, коли він увійшов, спитала у Вівіані, хто він: — Це італійський маркіз.
Ми були в іншій вітальні (у спальні графині — гарний прийом!); я побачила на каміні дві візитні картки й намагалася прочитати імʼя, коли помітила, що кульгавий дивиться на мене; я почервоніла й заговорила до тітки — це були його картки. Пізніше я попросила її прочитати імʼя: маркіз де Лесьє-Венто (Laicier-Vento). Не знаю напевно, чи то Lacier, чи Laicier, чи Liécier. Але як він посмів не попросити, щоб його відрекомендували? Ось що мене сердить і чого я не розумію.
Невдовзі ми непомітно пішли. Мама хвора, вона навіть була в капелюшку.
На сходах ми зустрічаємо даму з донькою — дружину паризького банкіра, яку приймали при дворі Євгенії. Пані Теплакова виходить разом із нами, і ми відвозимо її додому.
Одягаючись і роздягаючись, я не можу не милуватися своїм тілом. Які руки, які груди, як гарно я складена! Якби я була трохи вища, я була б досконалістю. Але сподіваюся, що я ще підросту.
Ось уже кілька днів я засинаю, нічого не вигадуючи: нічого не йде на думку, я більше не можу вигадувати, герої постаріли; якби я знайшла нового персонажа, то ще могла б вигадувати.
Навіть у мріях стомлюєшся — а що ж тоді в житті? Я так легко втомлююся від усього й від усіх.
Хай живе зміна!
У графині був пан де Сен-Жене, в якого закохані всі панни де Баллор на виданні. Він був «у захваті, що знову мене бачить, і дуже добре памʼятав комедію шараду, в якій я грала». Це людина порядна й пристойна. Він дуже дружньо розмовляв із Полем, і мені це було приємно. Мама розсердилася на мене, не знаю чому. Вона хвора і стає дратівливою, наче навіжена, — це нестерпно.

Примітки

В оригіналі англійською: «weather». ↩
В оригіналі англійською: «waterproofs». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩