П'ятниця, 3 квітня 1874

О, який жахливий страх! Серце ще б'ється. Я іду взяти щоденник із-за картини, намацую, як зазвичай, і… о жах! мої пальці нічого не знаходять! «Жах, вся моя кров застигла». Я вже збиралася запитати вголос, — шукаю на столі і знаходжу! Як він там опинився? Таємниця. Хто міг його взяти? Чому він не за картиною?
Ось чого я не можу собі пояснити.
Я не вела щоденника — зрештою, не було чого багато писати. Як завжди, виходжу — і, як ніколи раніше, іду не на Прогулянку, а навпаки, до старого міста, в екіпажі й пішки. Там знаходжу простий і оригінальний капелюх, який, можливо, надіну. Той, що надіслав Мантель, погано пасував — я його повернула й чекаю іншого… Ми обходимо всі вулиці, всі крамниці… опускаюся до черні. На Прогулянці була лише раз.
Сьогодні дощить… Я була у Лоселя, трохи краще, але я ще боюся.
Говарди — з палких подруг стали добрими знайомими. Це міцніше, думаю. Ось чотири спокійні обіди, і ми розважаємося, декламуючи bellissime poesie [найпрекрасніші вірші] — єдині, які мені подобаються і примушують мене любити вірші. Ось приклад:
*Він навіть намастив обличчя кремом
Напомадив руки
І з комори приніс
Штани з ситцю*
і т. д. і т. д. і т. д.
Це чарівно, і ще:
*Він посадив кота верхи, осідлав його
І погалопував по вулиці, мов граната.*
Це дивовижно, захопливо. Іще один чудовий зразок військових переговорів між султаном і гетьманом козаків — гетьман відповідає на образи серією образ іще більших. Який ти посланник Живого Бога, ти від диявола… (слово не проходить), потім він закінчує: *такого-то року і місяця, як у вас. Поцілуйте нас у…
Неважко здогадатися, що це тато читав вірші зі словами, які не проходять. Це його бавить, бідолашний.
Мама хвора, ввечері ми залишаємося з нею. Тітка, Валіцький, Поль, Бет і Стьопа вже з п'ятої в Монако.
Жорж приходить увечері. Маченька справді злякалася, коли я сказала їй, що кожного вечора щось стукає в каміні. Я влаштувала їй капелюха і почала викликати духа, що стукає, — вона злякалася. Яка божевільна…
Але правда те, що вчора близько півночі моє ліжко ворушилося — я не встала через ліньки. На сніданку Маченька розповідає, що її ліжко трусилося так сильно, що вона зі страху перестрибнула на ліжко Стьопи; Валіцький теж думає, що відчув поштовх.
Чи це маленький землетрус?