Вівторок, 17 березня 1874

Виходжу пішки з татом (блакитна сукня, гарно); починає припікати, й я стаю нещасною; нема нічого неприємнішого для мене за спеку: я не можу нічим насолоджуватися й стаю потворною. Ми приєднуємося до всіх біля 55; розділова стіна зроблена наполовину.
Їду у візку до міста з Маченькою. Старі Фюрстенберґи мене обганяють, старі безумці.
Мені нудно, й Ніцца стає нудною, пахне літом. Сонце пече. Моє найдорожче бажання -- поїхати, поїхати якнайшвидше! Ніцца можлива від листопада до середини березня. Коли я думаю, що засуджена жити в Ніцці, я плачу. Але плакати для мене дуже природно; ледве минає день, щоб я не плакала.
Увечері граю й виграю ще вісімнадцять франків. Я завжди [рада] виграти; ось що називається мати удачу.
Я серйозно вважаю, що вродливу Обеліск віддадуть за parvus Fedus. Для цього треба вірити, що він дуже багатий, інакше не віддали б таку гарну дівчину за Федуса, як він. Сьогодні тітка бачила герцогиню де Муші у візку, всю в рожевому, з Федусом; вона б не тримала його задарма завжди при собі й при Обеліску.
Виходячи від мами й зачиняючи двері, я вдарилася вухом, і так сильно, що аж заплакала; мама злякалася, я прийшла до неї. Тоді ми говоримо про те, як і де ми будемо жити. Бо я намагаюся з усіх сил змінити наше становище, яке огидне. Я плачу заздалегідь від думки залишитися в Ніцці; ніщо не доводить мене до відчаю так, як ця думка!
Вухо мені боліло, й я плакала.
-- Поклади щось на нього, буде синець, вухо буде все синє, нічого не вдієш! -- казала мама.
-- Синець буде якраз для Ніцци, а для Ніцци нічого надто гарного й не треба! -- відповіла я, плачучи.
-- *Не залишимося ми в Ніцці!
-- Залишимося, я це бачу, буде як торік!*
Це справді жахливо -- жити в Ніцці завжди, завжди, завжди! Три місяці в Ніцці можливі, але завжди -- це понад мої сили! Я оплакую своє сумне існування щодня, щовечора, усе моє життя!
Я постарію, якщо занадто плакатиму, але це не моя провина; я страждаю, а якби не плакала, було б гірше.
Але досить сліз, страждань і болю; хай скажу кілька дурниць, щоб розвіятися.
Мама сердиться через Федуса, вона справді вірить, що цей чоловік мені подобається, й перекривляє його, і глузує з нього. Дивні ці люди -- вірять, що Федус мені подобається, тому що він на мене дивиться!
Зрештою, він одружується, і це, на жаль, покладе край жартам. Чому щойно мене дражнять якимось чоловіком, цей чоловік одружується? Що мені до того?
Ось ще один зошит заповнений, а від того тільки порожніший.
Я нещасна вже деякий час; коли ж я житиму, як люблю!
[Уривок, написаний, мабуть, раніше:]
-- 1 -- курка, яка несе яйця, зроблені з морозива з желе всередині.
-- 2 -- бальна сукня з темно-блакитного сукна й білого тюлю.
[Сторінки, додані до зошита]
Він ще не приїхав. На уроці я вимовила його ім'я й почервоніла, і так збентежилася, що сховалася за книжкою, ніби читала. Це ім'я сильно на мене діє. Але ніколи в житті й настільки я не кохатиму [когось], як його. Його, тільки його! Незрівнянний Гамільтон.

Примітки

Латиною: parvus Fedus -- «маленький потворний»; Марійчине прізвисько для Ламбертьє.