Понеділок, 23 лютого 1874

Ми їдемо всі до Монте-Карло, всі, крім Стьопи й Маченьки (черевики від Феррі прийшли сьогодні вранці, гарні).
Сонце палюче, оливки сірі, земля червона, -- це ледь не змусило мене плакати. Боже мій! Тут багато собак, але жодного такого, як я люблю.
Я поступово виграла сто п'ятдесят франків, які позичаю мамі. О шостій ми -- я, Поль і Діна -- від'їжджаємо. Пан Потьомкін їде з нами, молодий. Ми розмовляємо й сміємося в дорозі. Якийсь досить брудний росіянин стримувався, щоб не розсміятися, бо ми говорили дуже кумедні речі, особливо про подорожі Росією і фальшиві доноси. Ми відвозимо його додому.
Увійшовши до ігрової зали, мама одразу була оточена Берром, двома Потьомкіними, Бахом, але вона не вміє стримуватися.
Увечері ми граємо в рулетку, яку я щойно купила. Я тримала банк і виграла вісім франків.