Неділя, 22 лютого 1874

До церкви. Їду сама до міста, тобто, ні -- у товаристві Пратера, який з цілковитою поважністю посідав почесне місце поруч зі мною. Неприємний вітер і пил.
Мама відвідує кількох знайомих, до пані Аллен я піднімаюся з нею. Мама, пані Аллен і пані Говард, яку ми там застали -- з одного боку, а пан Аллен, молодий Аллен, Теббітт і я -- з іншого.
Ми вже цілу вічність не зупинялися біля музики, сьогодні лише проходимо повз.
Молодята приїхали з весільним візитом о другій годині, і ми були вдома.
Ми йдемо до «London House», мама, тітка, Діна й я, а звідти до графині де Музе, яка тяжко хвора. Там ми зустрічаємо пані Баланьї, яка, коли мова зайшла про мою фігуру, запитала мене, чому я так високо піднімаю бюст; тоді я пішла в кімнату й показала їй, що я від природи така. Вона здивувалася, але втішила мене, сказавши, що це мине з віком. Дурна, у неї, гадаю, гаманець із пʼятикопійчаною монетою.
О восьмій -- на розпродажі Массена, який триває ще й цього вечора, лотерея теж. Ці дами вбрані однаково, бо їхні туалети дібрано до павільйону. Я набрала купу квитків і виграла купу дрібничок. Мені було трохи прикро бачити бридку Ле Бек на трибуні, а самій бути в натовпі.
Княгиня незмінно любʼязна; тут є молодий
князь Четвертинський, справжнісінький Чиловський, та сама манера говорити. Верман був майже весь час із нами, біля мене. Він настільки дурний, що не розуміє навіть світських нонсенсів; через півгодини він мені набрид, і я стала говорити так само безглуздо, як він, -- от так ми й порозумілися.
Мама каже, що він завжди підходить до мене, щоб викликати ревнощі Ле Бек. Він мене ледь не змусив почервоніти через Четвертинського. Яке довге прізвище, я просто називатиму його князем.
Сад освітлений а джорно, потім бенгальськими вогнями й електричним світлом. Здавалося, що ми далеко від Ніцци, мені думалося, що я в Бадені. Кілька оркестрів. Неможливо було повірити, що ми в Ніцці, здавалося, що нас перенесли кудись далеко, на Віденську виставку або до Бадена. Мені вільно дихалося.
Я шукала Ламбертьє, я до нього звикла, і мені не віриться, що його немає; він став необхідним аксесуаром усіх моїх виходів, і мені нудно, якщо я довго його не бачу. Цього вечора його не було, але я швидко про нього забула.
Я все ж була роздратована, але з причин серйозніших -- через наше життя.
Барон перестрів нас біля кіоску: неодмінно треба було чогось випити. Тітка відмовлялася, тоді він звелів подати шампанського, а коли вона хотіла заплатити, заплатив сам -- сто франків. Він тільки те й робить, що розповідає, скільки витратив, -- що за нікчемна істота!
У мами пристрасть до обідранців: вона ходила з пані Анічковою, служницею і брудними дітьми. Ле Бек слала мені дуже любʼязні усмішки. Чим я заслужила таке щастя? Діна каже, що вона навіть уклонилася мені, виходячи.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: nonsenses. ↩
В оригіналі італійською: a giorno -- як удень; яскраве освітлення. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩