Субота, 3 січня 1874

Двері грюкають, і ось вони вже поїхали! Змилуйся!
Ледве встигли закінчити вбрання; одразу після обіду я, Звірка й Поль ідемо до Моньє й залишаємося там із семи до девʼяти, поки сукні не будуть готові. Жодна з цих витребеньок мені не подобається, особливо Діна зі своїм білим тарлатаном -- вульгарним.
У пана й пані Говард великий музичний вечір. Тітчина сукня гарна, але ліф скривлений, тож подумають, що її погано одягали. Змилуйся! Дядя проводжав їх і сам за кілька хвилин пішов зі Звіркою.
Я їздила верхи, сама з конюхом, на Роб Рої. Проїхала всю Прогулянку повільним галопом; трималася дуже добре, кінь гарний, і я задоволена.
Панна де Ґальве теж їздила верхи, з батьком; вона гарно тримається в сідлі. Я поїхала авеню де ла Ґар, потім дорогою Сен-Пон, де змінила коня -- взяла Кітті, потім в одному з провулків набережної Сен-Жан-Батіст знову пересіла на Роб Роя, якого вмію пускати риссю. Ще раз уся прогулянка: вгору -- рись, донизу -- повільний галоп. Який гарний цей повільний галоп, трохи швидше за добрий крок; кінь граціозно підстрибує, а ти приклеєна до сідла. Усі на мене дивилися. Учора я бачила біля London House лорда Фолкнера, а наші бачили леді Фолкнер у Монако. Нарешті мій улюблений батаклан збирається. Ніцца -- чудове місце, щоб приїхати на два місяці, як на дачу, відпочити від столичного галасу, виходити вранці, їздити верхи, вибиратися до Монако, на перегони, на Стрільбу, до Резерву, до London House, раз до Вару й до Сент-Андре -- і поїхати задоволеним Ніццою і задоволеним, що повертаєшся до Парижа. Ось так я б дуже любила Ніццу -- приїжджати, щоб робити що завгодно, зі своїм окремим батакланом. Але залишатися тут, як ми, -- Змилуйся!!!
Герцог Гамільтон уже значиться в казино Монте-Карло серед комісарів Стрільби. Незабаром його побачать власною персоною, певно, і дружину також. Мені цікаво її побачити; я не можу її уявити -- вона не може бути ні білявою, ні темноволосою, ні каштановою, ні рудою, ні сивою. Вона -- істота окрема. Але побачимо.
У нас про це іноді говорять, але мало. Під вечір у мене поганий настрій, але я його не показую.
Учора я пояснила мамі, що хочу іншого ставлення, бо коли я запропонувала їй поради щодо вбрання, вона відповіла різко й тим тоном, який мене так дратує. Я сказала, що роблю їй честь і приємність, пропонуючи піти до Моньє, і що хочу, щоб зі мною поводилися інакше. Вона просила мене піти, але я відмовилася. Сьогодні ввечері я не могла не поправити спідницю, і зі мною знову говорили тим самим зухвалим і дратівливим тоном. Я сто разів казала собі, що більше ні до чого не торкнуся, але я не можу бачити щось погано зроблене, скривлене -- мушу виправляти, хоч би як злилася. Та все ж мушу стримуватися й хай вона ходить як хоче, хай буде потворно й кумедно вдягнена -- я більше не втручаюся.
Змилуйся!
Я заборонила собі думати про нього, засинаючи -- це було щось на кшталт ворожіння, як я завжди роблю, -- але я забула й подумала про нього; відтоді я завжди думаю про нього, засинаючи, і знову люблю своє ліжко.

Примітки

В оригіналі латиною: «Miserere!». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: «slow canter». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩