Пʼятниця, 26 грудня 1873

Для початку я кидаю урок латини, бо, розплющивши очі, виявила, що вже десята, а потім я взагалі не снідала. Це мене не розлютило, але я почувалася втомленою, як у перший день подорожі. Ідемо -- мама, тітка, я й Діна -- на пошту відправити листи, потім до Моньє замовити сукні для тітки й Діни на велику музичну вечірку в пані Говард, наступної суботи. Це перший вихід Діни, але жалюгідний, бо ми живемо жалюгідно: зусібіч неприємності; ще ця Серафіна, що ніколи не приходить і не хоче нас знати, хоча дядько заходить щодня й дуже любʼязний; все це відомо, і ці нікчеми Тутчеви, щойно вони заговорять, -- всі пересуди по Ніцці, через які я замучена.
Дядько Саша прислав показання свідків протилежної сторони; серце болить, коли їх читаєш; стільки брехні, і якої брехні! Брехня та жахливі наклепи! Я не хотіла все слухати; брехня доводить мене до нестями, я не можу її зносити! О Боже мій, допоможи нам! Дай нам перемогти й жити спокійно, чесно! Годі й думати про те, щоб жити так, як я люблю, коли треба викривати стількох ворогів.
У герцогині де Муші сьогодні був превеликий прийом, і біля дверей стояли двоє поліцейських. Як я їй заздрю! Щаслива жінка, як я їй заздрю!
Один уривок в «Іліаді» мене вразив; це коли Менелай повідомляє Антілоху про смерть Патрокла: «На цю звістку Антілох, охоплений жахом, стає німим; очі його повняться слізьми, його дзвінкий голос задушений»! Ось як я себе почувала, коли вперше прочитала, що мій Патрокл одружується. Я не знала, як висловитися, але Гомер мене навчив, бо це саме те, що я відчувала.
«Як з очей, так і з думки». Я вже два дні не бачу суконь і більше їх не бажаю.
Замовила в «London House» дві порції не знаю чого на обід.
Я рідко ходжу на набережну.
Сьогодні не було сонця; свіжо, сіро, добре. Але вся моя прогулянка минула в Моньє, на телеграфі, на пошті й у Мортьє; замовила капелюх, як мій чорний, але коричневий -- старий надто брудний. Увесь день була голодна; я втомилася. Рідко буваю з Гічкок, майже ніколи, крім тих випадків, коли йду пішки чи на урок англійської; дуже дурна ця бідна панна Гічкок.
Зрештою, скільки принижень, скільки прикрощів!
Арсон більше не приходить, пані Ґаєвська теж; усі ці свині мені байдужі, але все одно я лютую! Через це я нещасна, через це я втрачаю певність у поводженні; я стану соромливою, а через те невиразною і простою, тоді як інші, певні доброго прийому, будуть гордими, впевненими, веселими і їх вважатимуть дотепними. Тоді як я могла б сказати більше й краще, але не смію й лишаюся в тіні.
О! Великий Боже!
Із моєю гордістю так принижуватися! Але Ти хочеш мене випробувати, мене принизити; я кориюся Твоїй волі, бо іншого виходу не маю. Але сподіваюся, мій Боже, що одного дня Ти мене нагородиш! Так, мій Боже, Ти добрий, Ти даси мені те, про що я Тебе благаю!
Ти мене пробачиш, бо в мені багато такого, за що треба карати.

Примітки

В оригіналі англійською: «policemen». ↩