Субота, 20 грудня 1873

[Закреслено: Між нами, я те, що називають жахливим маленьким чоловічком]
Діти мої, який чудовий день сьогодні. Немає цього світила, що дає світло та життя; лагідно, свіжо. Виходимо втрьох: я, Гічкок і Валіцький (коричнева сукня, добре). Я забуваю головне!
Джоя приїхала! Джоя приїхала! Хай живе Джоя! Ця люба жінка; Діна бачила її вчора в театрі, бо вона ходила туди з пані де Музе; її дочка, Страйкери і мій брат, з яким я більше не розмовляю через його нахабство, теж там були. Вона була в ложі бельетажу, в чорному оксамиті, старовинних мережках і діамантах, великий шик, але видно, що вона вже не застрахована від вогню. Так мені сказала Діна. І хтозна, може, вона його кохала; це було б не те кохання, яке називають чистим, але все одно кохання. Треба судити все на своєму місці й за обставинами. Вона його, безсумнівно, кохала стільки, скільки кохають у її становищі. Люба Джоя, мені здається, що я б її так кохала. Як би я хотіла з нею поговорити. Я відчуваю до неї якусь ніжність.
Я її не бачила на набережній; правда, я ходжу туди досить рідко й ненадовго, про що мені вже декілька людей сказали і чому я рада. Бо не можу без злості згадати, як минулого року я вічно тягалася по тій набережній. Пройшла від початку набережної до дому; по дорозі зайшла до «Лондон Гаус» -- до цього світила, що дає життя та веселість.
Увечері проводжу час у родинному колі, але сиджу осторонь у темному кутку, склавши руки, й слухаю, що говорять. Іноді люблю займатися нічогонеробством, але це теж робота, бо я завжди думаю про те, що могла б робити і скільки часу гаю.
Сьогодні ввечері я пила чай у їдальні, cosa rarissima. Забуваю ще, що Ґалве приїхали. Я бачила графа з Ламбертьє, цим маленьким жахіттям, але не огидним. І яка я божевільна! Я почервоніла, побачивши їх. Отже, добрі люди тут, це розрада. Вони справді єдині тут порядні, такі, як я люблю: оточення, вбрання, чоловіки -- все. Вони, так би мовити, мій ідеал. Яка я нещасна, що не можу ходити на Стрільбу! Бо, гадаю, краще не ходити, ніж ходити жалюгідно; волію плакати вдома, ніж виглядати нещасною там. Мене оживляє приїзд стрільб і перегонів.
Увечері вже я вхопила стару газету й читаю:
— Цілком вирішений шлюб. Герцог Гамільтон одружується з леді Мері Монтаґю, дочкою пані герцогині Манчестерської, однією з найбагатших і найгарніших спадкоємиць Сполученого Королівства.
Розпродаж конюшні герцога відбувся тощо. Крига розтанула; я була дуже зворушена і майже плакала -- навіть плакала. Мені соромно; я тільки й роблю, що плачу -- це так дурно!
Але зрештою я ще непогано себе почуваю після цієї катастрофи. Я навіть нечутлива, як мені здається. Особливо вчора й позавчора я була -- ні, я є як ця вода, в яку наливають краплю чорнила; крапля змішується, її не видно, але вода вже не така прозора... Ось саме те, що я є.
Я все одно дуже нещасна.
Лягаю о одинадцятій.

Примітки

Італ. річ найрідкісніша.
В оригіналі англійською: melted.
В оригіналі англійською: well off.