П'ятниця, 19 грудня 1873

Я їздила верхи з Діною та Говардами, з Говардами випадково; більше не хочу їздити з ними, це незручно. Я кидаю свій англійський диктант, щоб побачити, як мама й тітка вбираються; вони їдуть на великий обід у пані Говард. Тільки Елен обідатиме з дорослими, решта дітей у маленькій кімнаті.
Два Страйкери обідають у нас, і для них я вдягла білу хустинку та мою прикрасу з рожевих листочків, яку купила позавчора. Вони чарівні, тільки американці. Мені не дуже подобаються ці вульгарні манери, і мій дурень-брат запропонував їм цигарки, так що вони курили, чого я терпіти не можу у вітальні. З близькими -- інша справа, але два здоровенні хлопці, фі! Я була дуже люб'язною і трохи американкою; у нас є прислів'я: «З вовками жити -- по-вовчому вити», яке я не зовсім схвалюю. Молодий Страйкер робив мені солодкі очі, і мені так хотілося сміятися! Ці малі хлопчики!
Я весь час сміялася; я мінливіша за погоду. Вранці ясно, по обіді буря, ввечері дощ і знову ясно.
Соломінка, яка щодня в нас, дуже непристойна з паном Тормосовим; вони анітрохи не соромляться. Страйкер навчив мене «Shoo! fly, don't bother me» тощо. Які американці вульгарні!
Старший Страйкер має рожеві вуста, які краще б пасували жінці, але він все одно малюк. Для мене чоловік не досконалий до двадцяти п'яти років; усі чоловіки цікаві, і чим їх більше, тим краще. Без чоловіків -- це смерть.
Коли я думаю, що є щасливі люди, дивуюся; так важко і так легко бути щасливим. Мені б хотілося її побачити. Її, цю щасливицю, що є дружиною цього... ну, герцогиню Гамільтон, бо вона вже герцогиня Гамільтон -- яка я дурна.

Примітки

Американська пісня 1869 року.