Пʼятниця, 19 грудня 1873

Я їздила верхи з Діною та Говардами, з Говардами випадково; більше не хочу їздити з ними, це незручно. Я кидаю англійський диктант, щоб побачити, як мама й тітка вбираються; вони їдуть на великий обід у пані Говард. Тільки Елен обідатиме з дорослими, решта дітей у маленькій кімнаті.
Обидва Страйкери обідають у нас, і для них я вдягла білу хустку та свою прикрасу з трояндового листя, яку купила позавчора. Вони чарівні, тільки американці. Мені не дуже подобаються ці вульгарні манери, і мій дурень-брат запропонував їм цигарки, так що вони курили, чого я терпіти не можу у вітальні. З близькими -- інша справа, але два здоровенні хлопці, фі! Я була дуже любʼязною і трохи американкою; у нас є прислівʼя: «З вовками жити -- по-вовчому вити», яке я не зовсім схвалюю. Молодий Страйкер пускав до мене бісики, і мені так хотілося сміятися! Ці малі хлопчики!
Я весь час сміялася; я мінливіша за погоду. Вранці ясно, по обіді буря, ввечері дощ і знову ясно.
Соломінка, яка щодня в нас, поводиться дуже непристойно з паном Тормосовим; вони анітрохи не соромляться. Страйкер навчив мене «Shoo! fly, donʼt bother me» тощо. Які американці вульгарні!
У старшого Страйкера рожеві вуста, які краще б пасували жінці, але він все одно малюк. Як на мене, до двадцяти пʼяти років чоловік ще не досконалий; усі чоловіки цікаві, і чим їх більше, тим краще. Без чоловіків -- це смерть.
Коли я думаю, що є щасливі люди, дивуюся; так важко і так легко бути щасливим. Мені б хотілося її побачити. Її, цю щасливицю, дружину цього... ну, герцогиню Гамільтон, бо вона вже герцогиня Гамільтон -- яка я дурна.

Примітки

Shoo! fly, donʼt bother me («Киш, мухо, не набридай мені») — американська пісня 1869 року. ↩