Неділя, 14 грудня 1873

Вчора вранці мама, читаючи «Ла Ві монден», прочитала, що герцог Гамільтон одружується тощо, тощо. Соломінка підвела на мене очі.
Далі кілька коментарів Діни, мами тощо про розпродаж його конюшні.
Сьогодні вранці залишаюся біля мами, приносять газети, «Le sciagurate Ґаліньяні». Читаю таку статтю:
MARRIAGE OF THE DUKE OF HAMILTON
The marriage of the Duke of Hamilton and Brandon, Premier Peer of Scotland, with Lady Mary Montagu, eldest daughter of the Duke of Manchester, was celebrated on Wednesday at the parish church of Kimbolton.
The building was beautifully decorated, and a large company were present.
At 25 minutes past 11 the bridegroom, who had walked from the castle, entered the church, accompanied by his groomsman, Baron de Tuyll, Prince Edward of Saxe-Weimar, Viscount Mandeville, Prince Louis Esterhazy, the Duke of Beaufort, the Earl of Sandwich, the Earl of Gosford, Lord Ossulston, the Hon. G. Fitzwilliam,
the Hon. A. Bourke, Colonel Steele, Mr. Chaplin, Mr. Calcraft, and Sir Seymour Blanc. The bridegroom and his best man took their place by the altar, and waited the arrival of the bride.
The gentlemen ranged themselves along the south side of the chancel, the Duke of Manchester's pew on the north side being occupied by the Princess Monaco, Princess Edward of Saxe-Weimar, the Countess of Sandwich, the Hon. Mrs. George Fitzwilliam, the Duchess of Beaufort, Mlle. Eyrich, etc.
Shortly after the Duchess of Manchester and the Duchess of Hamilton arrived, and took up their positions on the north of the altar. Immediately after half-past 11 a carriage and four brought to the gates of the churchyard the Duke of Manchester and the bride, who proceeded through a large crowd of spectators along the carpeted path to the Young, vicar of Tilbrook. After the ceremony was completed, the attesting party entered the vestry and witnessed the registration, the signatories being the Duke of Manchester, the Duchess of Manchester, the Duchess of Hamilton, Prince Edward of Saxe-Weimar, etc.
On the completion of this formal duty, the Duke of Hamilton conducted his bride down the aisle and along the churchyard path to the gate, where they entered a carriage, and were conveyed to the Castle, the town, which consists mainly of one street, being by this time densely crowded.
The wedding breakfast was given in the large marquee in which the ball was given on the previous night. The principal toast was, of course, "The Health of the Bride and Bridegroom," which was very briefly responded to by the Duke of Hamilton.
About a quarter-past 2 the bride and bridegroom left the Castle in a carriage and four, and proceeded to the Kimbolton station, a distance of three miles or thereabouts, amid the hearty good wishes of all. At the Kimbolton station of the Midland Railway they entered a saloon carriage attached to a special train, which proceeded to Wickenbrook, where they arrived about half-past 4, and they were received by a guard of honour consisting of the local volunteer corps.
The "Honbl" bridegroom and his bride proceeded thence to Easton Park to spend their honeymoon, and will proceed to the Suffolk estate, where they received from the local tenantry a truly hearty welcome.
[Поперек: Треба бачити моє обличчя, коли я читаю цю статтю; мені хочеться плакати, у мене лютий вигляд. Miserere!]
Я складаю газету й ховаю її в свою комоду. Ми йдемо до церкви пішки (коричнева сукня, добре). Ледве повернулися, як приходить багато людей: Федоровські, Анічковські, пан Воерман, барон де Бах і ще декілька домашніх собак. Я виходжу з Полем на кілька хвилин. Люблю виходити вдвох, а не набивати карету, як бочку з оселедцями. Дядько теж у нас. Я йду до себе, а всі піднімаються до вітальні. Бачу цю статтю -- якою вона мені здається холодною. Сама церемонія вінчання нагадує похорон; не в цьому випадку, а взагалі. Якби можна було без неї обійтися, бо це ніби холодною водою на вогонь. Мені здається, що відразу після шлюбу кохання мусить набути іншої форми й значно ослабнути. Я часто помічала, що без приготувань веселіше. Сама неодноразово відчувала: бувало, почнемо танцювати, а як піду переодягнутися -- вже не веселюся й охолола. Але раз ця пілюля необхідна. Я зовсім не можу уявити, що він міг би казати, що він їй каже. Він мені здається неймовірним як чоловік. Я вірю в смерть пані Савєлєєвої, бо бачила її мертвою, але не можу повірити в смерть Абрамовича -- мені здається, що він не вмер, що він має повернутися. Щодо мерців -- я розбила своє дзеркало, Діна своє, а вчора мені свербів ніс. Намагаюся не вірити в забобони. Мені здається, що це не по-християнськи; я сумніваюся, і не питатиму в нікого, навіть у священиків, бо всі люди -- лише люди, тож кожен мусить вірити й розуміти по-своєму, бо для віри є лише Бог та ти сам. Ми всі три -- мама, тітка і я -- зійшли до саду в очікуванні карети, але приходить пані Говард, а за нею за дві хвилини наша карета; старші -- мама, тітка, пані Говард і Валіцький -- сідають у нашу, а ми -- я, Елен, Діна і Ліз -- у їхню. І яке наше нещастя! Ми гуляємо півтори години тільки по набережній, але, на щастя, ми були зайняті розмовою одна з одною, і були дуже спокійно вдягнені й з розкритими парасольками, так що ми не мали занадто недільно-прогулянкового вигляду. Що до мене, я майже нікого не бачила, бо дбала про розмову; ненавиджу людей, які себе показують. Ми проїжджали вдесяте повз віллу Віттґенштайн, і я кажу Діні:
— Дивись, відчинено.
Елен: — Що?
Я: — Не знаю, це гарна вілла, тож я...
— А! Знаєш, -- каже вона мені раптом, -- що герцог Гамільтон одружився?
— Так. Якихось днів тому, здається, з леді Мері Монтаґю.
— Хто тобі сказав?
— В газетах. Як мені шкода його дружини!
(Починаю червоніти), потім, бачачи, що я червона:
— Чому ти така червона?
— Я? Червона?
— Так, ти почервоніла.
— Ти божевільна.
— Та ні ж, яка ти червона.
— Може й так, це зі мною трапляється, але чому тобі шкода дружини герцога Гамільтона?
— Бо це жахливо -- мати такого чоловіка, такого потворного й завжди п'яного, та й зрештою він такий злий.
Ліз: — Який це герцог Гамільтон? Той, що був тут?
Я: — Ти його бачила?
— Так.
Елен: — Ти з ним знайома?
— Ні.
— Правда ж, він потворний?
— О так! Жахливий.
Ліз: — Герцог Гамільтон дуже красивий.
— Як, маленька, ти вважаєш його красивим? Ти чуєш, Елен?
Ліз: — Я його ніколи не бачила. А! Який він?
— Зараз скажу: товстий як ця карета, червоний як сире м'ясо, руде волосся, зовсім маленькі сірі очі, майже заплющені, і завжди п'яний.
— Ну, дякую!
Елен, поки я малювала цей портрет герцога Гамільтона і Брандона, теж його описувала, водночас казала, що він схожий на одного з тих (на нашу думку, на [герцога] Гессенського), потім на їхнього м'ясника; зрештою, я підозрюю, що і вона мала свої наміри, інакше що б змушувало її стежити за газетами, знати все, як і я. Нещодавно вона мені казала, що вся родина скандальна, потім цей опис, і як вона жаліє його дружину... зрештою, у мене серйозні підозри. Хотіла б її прозондувати якогось дня, спробую. Приїхавши до них, вони показують нам свої нові сукні, які дуже звичайні, щоб не сказати негарні, але я їх дуже хвалила, бо вони самі від них у захваті. Вірте ж після цього в компліменти, в усе, що кажуть!
Трапляється ще одна прикрість. Говарди збираються грати комедію з Бутовськими. Чому не з нами? Ця дружба в чотирьох стінах починає мене втомлювати. Вони нас ще не запросили; якщо не запросять, я, звісно, ніколи більше до них не піду. Я дуже ображена, і треба їх попросити, не їх самих, а щоб мама сказала старій.
Як би я хотіла знати, що вони одне одному кажуть, бо бути наодинці, особливо спершу, мабуть, дуже незручно. Невже це справді той самий герцог Гамільтон одружений? Досі не можу себе змусити повірити, особливо коли згадую його в кареті... Не знаю чому, але мені здається, що під час церемонії, а особливо після, у нього був крижаний вигляд і він відчував, що його душа пригнічена, хотів швидше піти. Його чоботи, напевно, були вкриті порохом, йому було спекотно... Але яка ж я дурна! Зараз зима, грудень, в Англії зима. О, як їм, мабуть, нудно! Або, радше, вони не знають, що робити. Дуже делікатне становище, щоправда.
Тато дуже хворий, тобто він жахливо дивакує; говорить про заповіт -- аби тільки зробив, бо [Закреслено: інакше] зазвичай це лише слова. Мені прикро так розмірковувати, але якщо він раптово помре, чого я зовсім не бажаю, мама і тітка нічого не отримають, бо вони заміжні. Нехай Бог допоможе йому впорядкувати свої справи й продовжить його життя.

Примітки

Італ. прокляті.
Газетну статтю 014.0066--014.0076 Марі переписала з газети «Ґаліньяні»; текст збережено в англійському оригіналі. Стаття описує церемонію вінчання герцога Гамільтона та леді Мері Монтаґю в парафіяльній церкві Кімболтона.
Лат. Помилуй! -- з Псалма 51.
В оригіналі англійською: pill.
В оригіналі англійською: highly admired them.
В оригіналі англійською: indoors.