Пʼятниця, 5 грудня 1873

За пʼять днів.
Я встаю о восьмій. Гічкок — верх огиди, і зарозуміла. Селючка, дурна, невігласка! Фі! Спершу я їду в кареті (коричнева сукня, непогано), потім ми йдемо пішки з Гічкок; багато людей. Починає холоднішати — для мене це велике задоволення. Я люблю відчувати, як щоки свіжіють і рожевіють від холоду.
Кілька днів тому Говард С. Т. представив мамі Еді в Монако. Сьогодні я зустріла їх обох пішки.
Деларош чепуриться — це їй вдається, але ніколи вона мені не подобатиметься так, як та інша. Як герцог Гамільтон для мене — ідеал, досконалість чоловіка, так Джоя — досконалість, ідеал, божество жінки. Усе в ньому мені подобається, аж до імені, як і в неї. Щоразу, коли я натрапляю на слово Gioia, я вдаю, що не розумію, щоб прочитати його кілька разів — завжди тричі, і вчитель італійської пояснює мені уривок, який я розумію чудово.
Тепер я до всього така байдужа. На прогулянці я мала непоганий вигляд, бо на мене дивилися не як раніше, а так, як мені подобається.
Я дуже рідко ходжу на набережну, і тим краще. Ледве раз на тиждень чи два. Але він, герцог, мене не покидає.
Алківіад — імʼя, яке стало мені дорогим; я називаю Джою Лаїсою — це гарно, і я можу говорити про неї перед усіма.
Я читаю все, що можу знайти, де говориться про Гамільтонів — хоча б про якогось герцога, хоча б про Алківіада. Щоразу, коли я читаю у Буйє про Гамільтонів, про Арранів, на яких я випадково натрапила цього вечора, серце в мене калатає, мені холодно, я мало не знепритомнюю. Я шукала Аспасію й натрапила на Арран — це було несподівано й сильно; там говорять про Гамільтонів — це божественне імʼя. Ні, справді, імʼя теж дуже гарне, ідеальне, чудове, захопливе, чарівне.
Я збожеволіла; я обожнюю його як бога; але справді він поєднує в собі всі чесноти, його можна без вагань обожнювати на колінах.
Ах, яка я нещасна! Ніщо мене не цікавить, я не живу, я животію.
Я хотіла б, щоб він одружився швидше, я завжди така, коли має статися щось неприємне. Так було під час відʼїзду всіх — я знала, що цю пілюлю доведеться ковтнути, — і так само дорогою до Ніцци я палала бажанням якнайшвидше туди дістатися, щоб більше не чекати цієї катастрофи, бо чекання страшніше за саму подію.
Великий Боже, заспокой мою душу! Ні, ні, облиш, Боже мій: страждати через того, кого любиш, краще, ніж нічого не відчувати.
Часто мені дуже солодкі жалі, навіть розпач, заздрість і лють.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Італійською gioia — «радість»; водночас це імʼя Джої. ↩