Вівторок, 25 листопада 1873

Мій величний батько прибув. Валіцький бачив його вчора в Монте-Карло. Він із цією актрисою Дюроше. Який сором його приїзд — справді великий скандал. І навіщо, хотіла б я знати, він приїхав? Зі злості, злобна отруйна гадина.
Я їду верхи, Діна також; вона не вміє їздити, і це для мене клопіт, бо вона не їздить риссю й не може триматися поруч, і я змушена бути сама попереду. Багато людей і карет.
Мій любий батько гуляє пішки із Соломинкою й Полем — цей нікчемний хлопець буде, вже є, розпачем родини. Він зовсім не працює, і найжахливіше те, що він зізнається в цьому з нечуваним нахабством. У мене немає часу, я була в театрі. Хотіла б не брати це близько до серця; він мій розпач, цей хлопець! Яке жалюгідне створіння. Він ніколи нічого не досягне! Я це надто добре бачу, на жаль!
Я сідаю на своє нове сідло — воно чарівне. Мама хоче, щоб я поговорила з татом. Я проїхала повз нього двічі, не побачивши, але, поступившись мамі, зупиняю коня, якого тримає Поль, і ми цілуємося. Який він потворний, мій батько! І дурний до того ж, і весь пропахлий полтавським дотепом — жалюгідними гострими словцями. Ми говоримо про коней, сідло — як я розмовляла б із Гагаріним чи Тормосовим. Він мене запитав, чи мій характер помʼякшав. Я завжди лагідна з лагідними й жорстка з жорсткими. Ось моя сувора відповідь. Ми стоїмо там досить довго, і всі на нас дивляться; у цю мить я бачу маленького Вермана, що наближається до карети, що стояла неподалік. Який потворний цей маленький фабрикант.
Мама гуляє з дядею пішки, не знаю, чи вона бачила свого чоловіка. Поль збожеволів; це справді гірко — бути свідком загибелі хлопця.
О пів на пʼяту я повертаюся на урок із Маноттом, бо от що зі мною сталося вранці: я прокидаюся і за мить готова, починаю вчити англійські уроки. Але раптом пригадую, що в мене не англійська, а французька, і в ту ж мить виявляю, що я в ліжку. Це був сон — я заснула одразу, щойно прокинулася. Я відпустила Манотта, бо на годину відстала із заняттями.
Бет врешті-решт розжене всіх, хто до нас приходить. Вона, гадаю, вважає, що дотепничає, кажучи всім зухвалості. Пані Теплакова майже вже не приходить через неї; сьогодні ввечері вона знову прогнала Тормосова своїми дурними грубощами. Потрібен Едіп, щоб звільнити нас від цього сфінкса. Гічкок — невігласка, огидна, не знає нічого. Я знаю англійську достатньо, щоб почати літературу й нарешті серйозно вчити мову. Вона бездарна, дурна й нудна, як старша дочка пані Анічкової. У Ніцці немає жодного гарного чоловіка; чоловік дами в жакеті гарний, але досить старий — сорок пʼять років, це вже трохи перезріло.
Далебі, гарний лише герцог. Я його обожнюю, я збожеволіла, я вбʼюся!
Чому мені не було вісімнадцяти минулого року і чому я не була вродливою! Гамільтоне, ти мене нищиш.

Примітки

В оригіналі англійською: «indeed un grand scandal» (французьке un grand scandal вплетене в англійську фразу). ↩
В оригіналі англійською: «bother». ↩
В оригіналі італійською: «si è radolcito». ↩
В оригіналі англійською: «stern reply». ↩
В оригіналі італійською: «che era poco distante». ↩
В оригіналі англійською: «witness». ↩