❦
Неділя, 19 жовтня 1873
Dimanche 19 octobre 1873
Я ще в сорочці йду до тітки, де розповідають про вчорашній день у Монако. Бачили пана й пані Вітґенштайн, точніше — князя Вітґенштайна та його утриманку. Ми всі казали, що вона стара й негарна. Тітка каже, що він подав їй руку, тоді дідусь каже, що, можливо, це його дружина. Ба! Казали ж, що Джоя — дружина Гамільтона; тоді дідусь каже, що не вірить, що Гамільтон покинув Джою, але ми йому сказали, що він одружується з леді Монтегю:
Je vais encore en chemise chez ma tante où on raconte la journée d’hier à Monaco. On a vu M. et Mme Wittgenstein, où plutôt le prince Wittgenstein et sa cocotte. Nous disions tous qu’elle est vieille et laide. La tante dit qu’il lui donna le bras, alors papa dit que peut-être c’est sa femme. Bah ! on disait que Gioia est la femme de Hamilton, alors papa dit qu’il ne croit pas que Hamilton ait quitté Gioia mais nous lui dîmes qu’il se marie à Lady Montagu:
— Який дурень! Життя б минуло як приємний сон.
— Quel imbécile ! La vie aurait passé comme un rêve agréable.
— Ні, дідусю, як це можливо, і кому б дісталося герцогство? Рід би згас.
— Non papa, comment est-ce possible, et à qui le duché serait-il resté ? La lignée se serait éteinte.
Казали, що Джоя, мабуть, дурна, бо не зуміла втримати герцога, а Вітґенштайн уміє тримати свого.
On disait que Gioia doit être bête, parce qu’elle n’a pas su garder le duc, et que la Wittgenstein sait garder le sien.
— Ні, тітко, вона його тримає, бо він нікого не кохав серйозно, але в один прекрасний день, якщо він зустріне жінку, яка йому сподобається, ця сама Розалі полетить до біса, як Джоя, і так далі, і так далі.
— Non, ma tante, elle le garde parce qu’il n’aimait personne sérieusement, mais à un jour donné s’il rencontre une femme qui lui plaira, cette même Rosalie sera fichée au diable comme Gioia, etc. etc. etc.
Ми йдемо до церкви (зелена сукня, добре), я повертаюся пішки з Анічковими та їхнім другом паном Любімовим, старим, який посідає дуже високе становище в Петербурзі. Після обіду мені набридають Милорадовичем. Я їду проводити всіх на вокзал, і коли ми вже біля вагона, пан Анічков просить мене, бере за руку й саджає у вагон. Я не сказала жодного слова аж до Монако — так мені сумно. Але найцікавіше те, що я починаю нервувати. Нікого пристойного, суцільний недільний збрід. Одіффре теж у циліндрі — на неділю. Я сіла біля мами й ставила сто су на чорне; пішла серія, я виграла пʼять луїдорів, ставлячи по луїдору щоразу. З мене було досить, і ми пішли на терасу з Анічковими. Пан Анічков представив мене своєму другу як особу серйозну, працьовиту, розважливу і з залізним характером. Я більше не грала почасти для того, щоб цим похвалитися. Я пробула в Монако лише годину, о пʼятій повертаємося, але я зовсім сумна й пригнічена. Анічкови ведуть нас до себе; я не хотіла в них обідати, я відмовлялася як тільки могла, але пан так наполягав, що мені довелося піднятися. Ця навʼязлива гостинність нестерпна! Я піднімаюся неохоче, але й із наміром утекти. Потрапивши до їдальні, я залишаюся на хвилину, потім виходжу через інші двері, серце калатає зі страху, що мене впіймають, я відчиняю великі двері — й ручка ламається, я вставляю її на місце й швиденько збігаю сходами, крадуся, як злодій, через сад, переходжу вулицю й опиняюся вдома — нарешті!
Nous allons à l’église (robe verte, bien), je retourne à pied avec les Anitchkoff et un ami à eux M. Lubimoff, un vieux très haut placé à Pétersbourg. Après déjeuner on m’ennuie avec Miloradovitch. Je vais accompagner tous à la gare et une fois près du wagon M. Anitchkoff me prie, me prend par la main et me fait monter en wagon. Je n’ai pas dit un mot jusqu’à Monaco, je suis tellement triste. Mais ce qui est le plus curieux c’est que je deviens nerveuse. Il n’y a personne de bon, tout est une canaille de dimanche. Audiffret aussi en tube pour le dimanche. Je m’assis près de maman et je jetais cent sous à noir, il y eut une série, j’ai gagné cinq louis en mettant un louis à chaque coup. J’eus assez, et nous allâmes sur la terrasse avec les Anitchkoff. M. Anitchkoff me présenta à son ami comme une personne sérieuse, laborieuse, positive et un caractère de fer. C’était un peu pour me vanter que je n’ai plus joué. Je ne restai qu’une heure à Monaco, à cinq heures nous retournons, mais je suis tout à fait triste et abattue. Les Anitchkoff nous mènent chez eux, je ne voulais pas dîner chez eux, je m’excusai de toutes les manières mais Monsieur insista tellement que je dus monter. Cette hospitalité qui s’impose est insupportable ! Je monte avec ennui mais aussi avec le dessein de m’évader. Une fois dans la salle à manger, je reste une minute, puis je sors par une autre porte, le cœur me bat de peur d’être attrapée, j’ouvre la grande porte et le manche se casse, je le remets et je descends vite vite l’escalier, je passe comme un voleur le jardin, je traverse la rue et je me trouve chez moi, enfin !
Я голодна, але — на жаль! — уже пообідали, й кажуть, що нічого смачного не було; мені накривають. Піднімаюся до Діни — їдуть до театру. Застаю Бет, яка зачісується. Діна каже, що Піту знищив мій другий жокейський кашкет. Я страшенно розсерджена, і від усього цього разом я плачу. Усі прикрості на мене! Я справді зла, що цей сувенір з виставки пропав через цю кляту тварюку! Обідаю в сльозах. Їсти нема чого. Та я вже й не голодна. Я надто нещасна, щоб бути голодною. Найменший шум виводить мене з себе. Наприклад, коли дідусь жує, я скаженію й, щоб не вибухнути, затикаю вуха. Ніщо мене не тішить. Раніше, коли я, стомлена від навчання, поверталася до себе в кімнату, то з приємністю думала про молитву й ліжко. Тепер я молюся спокійно, а ліжко мені байдуже, бо я не можу думати ні про що, крім свого болю. Зазвичай перед сном я будувала повітряні замки й уявляла з десяток сцен. Тепер — про що думати?! Я засинаю, страждаючи; моєму сну, якому колись передували солодкі мрії, тепер передують безсилі ревнощі і ще безсиліша лють. Сьогодні я лягаю пізно, завтра мушу бути на ногах1 о пʼятій. Ми говорили про красу — я, Діна й Бет. Я розповіла про свій смак і про чоловіків, яких вважаю вродливими. А саме2: спадкоємець Росії, його брати Олексій і Володимир, але їх я памʼятаю лише невиразно. Герцог Гамільтон, лорд Гамільтон, барон Мерк і пан Борель.
J’ai faim, mais hélas ! on a dîné et on dit qu’il n’y avait rien de bon, on met le couvert. Je monte chez Dina, on va au théâtre. J’y trouve Bête qui se coiffe. Dina me dit que Pitou a détruit mon deuxième jockey-cap. J’en suis extrêmement fâchée, et le tout ensemble me fait pleurer. Tous les ennuis sur moi ! Je suis vraiment fâchée que ce souvenir de l’exposition soit perdu à cause de ce maudit animal ! Je dîne en pleurant. Il n’y a rien à manger. Mais je n’ai plus faim. Je suis trop malheureuse pour avoir faim. Le moindre bruit me met hors de moi. Par exemple lorsque papa mâche je deviens enragée et pour ne pas éclater je me bouche les oreilles. Je ne trouve plaisir en rien. Avant lorsque fatiguée de travailler je rentrais dans ma chambre je pensais avec plaisir à ma prière et à mon lit. Maintenant, je prie calmement et le lit m’est indifférent parce que je ne puis penser à rien sinon à ma douleur. Généralement avant de m’endormir je bâtissais quelques châteaux en Espagne, et je m’imaginais une dizaine de scènes. Maintenant à quoi penserais-je ?! Je m’endors en souffrant, mon sommeil, avant précédé de doux rêves, est maintenant précédé de l’impuissante jalousie et de rage encore plus impuissante. Je me couche tard ce soir, demain je doit être up à cinq heures. Nous parlions de la beauté, moi, Dina et Bête. J’ai dit mon goût, et les hommes que je trouve beaux. Namely, l’héritier de Russie, ses frères, Alexis et Voldémar, mais de ceux-là, je n’ai qu’un vague souvenir. Le duc de Hamilton, lord Hamilton, le baron Merck et M. Boreel.
Я також сказала, що рудий колір мені подобається найбільше.
J’ai dit aussi que la couleur rousse est celle que j’aime le mieux.
Лорд Гамільтон зовсім не в моєму смаку, повна протилежність, але він виняток. Він темноволосий, худий, рівно настільки, щоб я вважала його негарним. А от навпаки — я вважаю його красенем. І це єдиний смаглявий і худий чоловік, який мені подобається.
Lord Hamilton n’est pas du tout de mon genre, tout le contraire, mais il est une exception. Il est brun, mince, juste assez pour que je le trouve laid. Eh bien, je le trouve beau au contraire. Et c’est le seul homme noir et mince, qui me plaît.
Вкладка · annotation de Marie, 1875
[Примітка: 1875. Джонстон темноволосий і мені подобається.]
[Annotation: 1875. Johnstone est brun et me plaît.]
Сьогодні мені не краще; минув тиждень, відколи я дізналася цю огидну новину, і весь цей тиждень — низка внутрішніх сліз і задушених жалів.
Je ne suis pas mieux aujourd’hui, il y a une semaine que j’ai su cette nouvelle détestable et toute cette semaine est une suite de larmes intérieures et de regrets étouffés.
Я божевільна! Рада, що не прочитала нічого нового, я божевільно плекаю якусь добре приховану й дуже слабку надію. Нещастя надто велике, щоб бути правдою. Я не можу звикнути більше не молитися за нього й більше на нього не сподіватися. Я настільки звикла до цієї думки, що мені здається неможливим від неї відмовитися.
Je suis folle ! Contente de n’avoir rien lu de nouveau j’ai la folie d’entretenir quelque espoir bien caché et bien faible. Le malheur est trop grand pour qu’il puisse être vrai. Je ne puis m’habituer à ne plus prier pour lui, et ne plus espérer en lui. Je suis tellement habituée à cette pensée qu’il me semble impossible de l’abandonner.
Ця ідея — щось дороге, що мені здається неможливим знищити, припинити, забути.
Cette idée et quelque chose de cher qu’il me semble impossible de détruire, de cesser, d’oublier.
А проте це правда, це кінець.
Et pourtant c’est vrai, c’est fini.
Та ні, це неможливо! Щоб моя щовечірня молитва протягом року не була почута! Щоб я мала розлучитися з цією дорогою надією, яку плекала цілий рік! Щоб Бог був таким жорстоким! Ні, ні, це не так, а якщо й так — то не назавжди! Я молитиму Бога просвітити мене.
Mais non, c’est impossible ! Que ma prière de tous les soirs pendant un an ne soit pas entendue ! Que je doive me séparer de ce cher espoir que j’ai entretenu pendant un an entier ! Que Dieu soit aussi cruel ! Non, non ça n’est pas, ou bien si ça est, alors pas pour toujours ! Je prierai Dieu de m’éclairer.
Вкладка · annotation de Marie, 1875
[Примітка: 1875. Зверніть увагу на це не назавжди — найкраще те, що я думаю те саме й досі.]
[Annotation: 1875. Remarquez ce pas pour toujours, le mieux c’est que je pense la même chose encore aujourd’hui.]
Примітки
В оригіналі англійською: «up». ↩
В оригіналі англійською: «Namely». ↩