Четвер, 9 жовтня 1873

Мала вправлятися на піаніно, але мама заснула в кімнаті поряд із вітальнею; я мусила зайнятися чимось іншим, тобто нічим — зізнаюся, я була рада приводу.
Пішла стріляти; Валіцький, Поль і Діна грають у крокет; щойно я вистрілила, Поль і Валіцький підійшли до мене. Трифон заряджає рушницю. Я стріляла пʼять разів і промахнулася лише раз, але мішень була занадто мала. Ця рушниця трохи важка для мене, й я не можу добре притулити її до плеча. Випишу собі рушницю з Парижа. Ми закладалися: Валіцький і Поль проти мене — Валіцький тридцять франків, Поль десять франків, за тридцять кроків, мішень — половина візитки. Я виграла, але Поль узяв реванш; Валіцький теж відіграв два франки, стріляючи вгору в апельсин, який Поль підкинув. Тепер цікаве парі між Валіцьким і Полем — рушниця. Поль мав стріляти в кашкет Антоніо, який Валіцький підкидав. Це було дуже захопливо, і серце мені калатало сильніше. Поль виграє й від радості мчить геть як божевільний з кашкетом Антоніо в руці. Ми хотіли його подражнити, і коли він повернувся, ми з Валіцьким протестуємо — він не виграв, стріляв проти правил, стріляв із заплющеними очима. Бідний хлопець був ошелешений і почав доводити, що виграв чесно. Я не могла так його лишити й сказала, що ми жартували. Грала в крокет із Полем і Валіцьким, я трохи відновлюю форму, виграла щоразу, але Поль казав, що поступався навмисне. Тоді зіграли дві серйозні партії, де він мав докласти всього вміння, — і я виграла двічі. Саме коли я закінчувала, зʼявляється цей огидний італієць. Починаються дощі. Вранці йшов дощ, але пополудні чудова погода. О четвертій одягаюся на вихід.
Їдемо прямо на вокзал відвезти мамі плащ; холодно, і я змушена надіти зелену сукню і блакитний капелюх. У Медсена нема гарних капелюхів, почекаю Маяра.
Джоя в Монако, і моя прогулянка безцільна; майже нікого немає, музика грає в саду. Дідусь вередує, повертаємося. Сьогодні ввечері я трохи божевільна. Халкіонов обідає у нас. Я витворяю тисячу дурниць. Ми розважаємося, дивлячись одне на одного й не сміючись. Всі по черзі з Валіцьким і Діною кумедні; вона така дурна, що весь час сміється і щоразу обіцяє бути серйозною. Весь стіл реготав. Щоб додати галасу, я почала читати «Ехо» вголос.
Я хотіла дивитися на Валіцького й не сміятися, але щоразу княгиня казала якусь дурницю, від якої я пирскала сміхом. В найкращий момент вона вигукувала: Гамільтон, або Джоя, або герцог! або:
— Він став одноокий або кульгавий! Скривлений на ноги чи на очі — на ноги. Так, це правда, він кульгає.
Княгиня не переставала сміятися. Починаю знову з Валіцьким, тоді вона питає:
— Яка половина кульгає?
Звісно, я не могла лишатися серйозною.
Говорили про Говардів, про «Ґаліньяні»: Так, він такий, розповідає біс знає що, каже, що він друг Гамільтона — бреше. Навіщо бреше? Він завжди водиться з такими людьми, його перші друзі — ослики, його ніде не приймають, — каже Діна.
Ох, Діно, якби тільки він хотів зʼявлятися в товаристві як усі, він мав би туди ходити. Але Коліньйон казала ці нісенітниці, тому що вона кривлялася перед ним, а він не звернув уваги.
Сьогодні обід божевільних!
Ми кричали й реготали як блаженні. Не обійшлося й без герцога Гамільтона.
Діна, Поль, Валіцький і Халкіонов сідають за королів, я йду вчитися. Зачиняючи вікно, лягаючи спати, бачу всю кліку в саду — кричать і стрибають.
«Щасливі дні
нашого дитинства».
Я була досить спокійна, але це прокляте, дороге імʼя Гамільтона вибиває мене з рівноваги. Я кипіла, ідучи до себе, і серце скакало. І подумати тільки — через двоногу тварину! Рудого! Пустого й божевільного чоловіка!
І все одно я його кохаю.
Учора я не могла його уявити, не могла думати про нього, не знала, чи кохаю його. Сьогодні це затемнення минуло, і я знову відчуваю.
О! невдячна тварино, я не хочу, щоб ти знав, що я тебе кохаю, ні. Та ні ж, знай! Я тебе кохаю, мені не соромно, хіба може кохання принизити? Я схиляюся перед ним і складаю свою гордість до його ніг!
Тварино!

Примітки

В оригіналі англійською: «duke». ↩