Середа, 1 жовтня 1873

Справді не знаю, що надіти; в мене немає жакетки, а полотняної сукні надвечір уже замало. Справа з Палажкою триває (Валіцький дав їй два ляпаси) — вона втекла днями ввечері й повернулася тільки із солдатом, щоб забрати сукню. Виявилося, що зникло багато: у мами — двісті франків, у тітки — три монети по сто франків, у мене — три монети по сто франків, мозаїчна парюра з Венеції та сережки з бірюзою. Раніше не наважувалися її звинувачувати, хоча стільки речей зникало, але тепер все ясно. Жозефіна — добра жінка, спокійна, акуратна й слухняна.
Мама і тітка — в ослів, а я з дідусем, Діною і Бет. Маленький ослячий прокат належить Джої, бо кілька разів я бачу, як вона виходить звідти, через чисті двері — а зліва є брудні. Вона була в полотняній сукні в блакитну смужку й соломʼяному або муслінному капелюсі з блакитним ззаду. Вона вийшла з прокату, довго дивилася, як наша карета відʼїжджає, і зайшла знову. У неї вигляд пишний і злий, але це велична злість, яка надає їй вигляду королеви. Це не злість — це щось, чого я не можу пояснити.
Я так хотіла б зайти до неї, дурна я — я цілком могла це зробити за її відсутності, давши один чи два луїдори консьєржу. Я могла б потрапити туди, найнявшись покоївкою на два тижні. Я зроблю це з часом.
Я вже уявила собі той час, коли буду покоївкою, але нікому не показуючи. Напудрю волосся, щоб зробити його попелястим. Я хотіла б переодягтися не для неї, а для тих, хто до неї приходить. Ця думка не дає мені спокою, я так цього хочу. Але мама ніколи, ніколи, ніколи не погодиться.
Але коли я виросту, я це зроблю неодмінно, неодмінно.
Ми пройшлися від кінця набережної до «London House», де я поїла фруктів і забрала додому консервоване порося, спаржу й огірок.
Пані Анічкова прислала чудові солоні огірки. Я пообідала як давно не обідала. Бульйон із маленькими листковими пиріжками, порося, солоні огірки. І чарівні курчата з солоними огірками, виноград.
Граємо в королів — я жодного разу не була королем. Цього вечора я мрійлива.
Здається, Борель одружився — його мати в Ніцці й завжди з якоюсь молодою білявою жінкою, гарненькою, елегантною, але трохи застарою для Бореля.