Неділя, 21 вересня 1873

Уявіть собі — я проспала до пів на дванадцяту. Де це бачено?!
Їдемо на кладовище — всі (сіра сукня); я зі Звірою, у фіакрі, і зустрічаємо Джою з її сином — теж у фіакрі. Їдемо на вокзал, до Анічкових і ще по місту. Тільки о п'ятій маю карету (некрашена сукня, яку найбільше люблю — тільки перед завеликий, дуже товстить; гарна). Я одна зі Звірою; робимо кола по прогулянці, до вокзалу, на набережні; музика нарешті починає грати в саду. Не казатиму більше щодня, що на мене дивляться — це само собою зрозуміло. Я справляю враження. Добре чи погане? Знову зустрічаємо Джою — вдруге пішки. Чарівне вбрання — біле, все вишите наскрізь, шкіряний пояс, а на спині ямки, як у Венери Мілоської. Звіра каже, що вона не гарна й хода в неї неграційна — що вона покоївка. Її постава дуже гарна, є в ній щось привабливе — і сама вона дуже вродлива жінка.
Замовляю шоколад у «Лондон Хаусі» — і ми їдемо ще на коло, і знову Джоя. Хочу повернути, але буде надто помітно; маю досить терпіння до готелю «Рим» — а далі повертаю. За кілька хвилин вона проходить пішки й дивиться на нас; це, зрештою, кожного разу. Коли я верхи — вона навіть обертається. Хотіла б знати, яке враження я на неї справляю і що вона про мене думає.
Ми зі Звірою говорили про все. Я їй переповідала все, що мені розповідала Берта — історію Ремі. Я сказала, що Джоя мені настільки симпатична, що я хотіла б навіть з нею поговорити:
— Якщо вона до вас коли-небудь заговорить, — каже Звіра, — це будуть докори: [that you have taken my love] тощо.
Звіра ще каже, що Джоя мені подобається, бо я в неї відбиваю чоловіка. У «Лондон Хаусі» я розповідаю їй баденські історії — про Берту й герцога Гамільтона, про Ремі. Звіра питає, чи я не ревнувала, коли Берта розповідала, як герцог її кохає. Я нічого не відповіла й продовжила. Але мушу зізнатися собі, що навіть тоді якесь невизначене почуття заздрощів мене кололо.
Джоя тепер — мета моїх прогулянок. По правді, здалеку вона мене зачаровує; на ній був капелюх, підбитий шотландкою, і два маленькі шотландські кінчики звисали позаду, як кінці хустки. Безсумнівно, я виходжу, щоб її бачити — і не можу остаточно вирішити, чи вона гарна. Хотіла б дивитися на неї довго й зблизька, нарешті з нею поговорити. Ах, як би я хотіла з нею поговорити! Я б отетеріла, не знала б, що сказати.
Вдома — маленька буря, як завжди. Партія в королів. Звіра запевняє, що я дуже гарна. Вона навіть [pointed out], що саме найкраще. Бувають дні, коли я маю шаленство вважати себе чарівною. Сьогодні — один із них; я дивилася у дзеркало й знаходила себе гарною, навіть знайшла той вираз, який люблю.
Було два-три ландо. Сад повний і оточений трьома рядами різних карет. Я починаю жити — чекаю на зиму; він приїде.
Я стільки наговорила зі Звірою, що стомилася; скоріше я говорила для себе — думала вголос.
Спускаюся в моєму знаменитому плащі до їдальні — там ще всі. Декламую Расіна, кидаюся на підлогу, роблю трагічні пози й іду геть.

Я попросила Звіру раз і назавжди не говорити про Мілорадовича — це мене дуже дратує. Я його не хочу.

Примітки

Англ.: «що ви забрали моє кохання».
В оригіналі англійською: pointed out (зазначила).