Четвер, 18 вересня 1873

Приходить викладач математики, кравець і Гарач. Учителя влаштовано, лівре́ю замовлено, але рожева сукня негарна — від неї тхне Ніццою. Віддала переробити. Хочу поїхати купатися в морі, кажу княгині, але Звіра не хоче без дозволу Валіцького; я піднімаюсь до нього — і, звісно, без дозволу хочу їхати. Але в Валіцького починаються жарти про герцога Гамільтона. Валіцький каже, що я дуже любила ходити на Луїзенштрассе, бо там мешкав Гамільтон. В цю мить Поль каже дурницю:
— Так, так, пам'ятаю — коли Джоя хворіла, на вулиці стелили солому. О, мій любий, чув дзвін, та не знаєш, де він! І він теж робить те саме!
Валіцький зображає Карло в карикатурі — я на це відповіла, що Карло дуже милий. Потім він робить карикатури на герцога — досить вдало. Ми говорили про Баден, тир, перегони — багато про герцога. І щоразу я червоніла. Звіра каже, що в профіль я нагадую Джою. Коли я сказала, що герцог у Бадені, що він стріляв, Звіра каже:
— А чому це страховисько тут — Джоя?
— А я звідки знаю?
— Значить, вони розійшлися і ти будеш герцогинею, моя красуне.
Хто б у світі міг їй сказати, що я думаю... тобто що я пила зельтерську воду просто з пляшки.
— Це Гамільтон так п'є? — питає Валіцький.
— Ні, Гамільтон п'є горілку зі склянок.
— Ні, — каже Звіра, — на перегонах він так п'є вино.
Це найкраща година дня — ми тільки й робили, що говорили про нього.
[Упоперек: Ні, не найкраща година дня, а найкращий день від того часу, як він поїхав. Перечитую ці безладні рядки — і, перечитуючи, благословляю день, коли мені спало на думку писати щоденник.]
Я не маю більше спокою — не знаю чому, але відчай у серці. Він завжди переді мною; й сьогодні мені знову снився! Зима наближається — і він приїде. Від цієї думки: якщо я сиджу — встаю, якщо граю на фортепіано — зупиняюся й кілька хвилин не можу продовжити, якщо говорю — замовкаю; одне слово, стається повний переворот. Я збуджена, не можу думати ні про що; в серці відбувається щось, що стискає подих і перехоплює голос. Мороз іде по спині. І я тупочу ногою по килиму, як нетерплячий кінь! Бажання його бачити, надія, страх, невизначеність, бажання [закреслено: щоб він мене] бути ним коханою, неможливість такого щастя — роз'їдають мене! Він постає в найкращому своєму вигляді, і водночас щось мені каже: не думай, що він тебе покохає; хіба чоловік одружується, якщо його життя — не життя [marrying man]? Це не його натура. Ти божевільна — хочеш неможливого; він ніколи не зверне на тебе увагу, а якщо й одружиться — то не з тобою; хто ти така? Маленька дівчинка, божевільна!
Боже мій, Боже мій, це надто тяжко — о, змилуйтеся наді мною!
Я не маю жодної надії — і кохаю його так! Боже мій, дайте мені слова, щоб виразити те, що я відчуваю!!
Хіба я прошу його змінити життя, жити як добрі чоловіки! Ні — я хочу лише зайняти місце Джої з титулом його дружини. Хай робить що хоче і дає мені кілька годин, одну годину на день — і щоб я знала, що він мене кохає! Бути тим, чим є для нього Джоя — ось чого я хочу. Але для світу — його дружиною.
[Закреслено: Він мені подобається таким, який є, і якби він змінився — я була б у відчаї]
Я не хочу, щоб він поводився зі мною як із дружиною і йшов шукати розваг у якоїсь Джої. (((Ні — будучи його дружиною, я хочу бути його коханкою))). Але він мене не розуміє! Він не знає, що я не така, як усі. Він думає (а чи думає взагалі?), що я маленька розбещена дитина, свавільна й ледача, яка тільки й займається сукнями, в яких виглядала геть смішно.
Ах, як я була щаслива, коли могла все сказати за допомогою О та Х.
Їду до моря; мама, тато й тітка — всі, одне слово, хочуть цьому завадити. Як завжди — і як завжди я нікого не слухаю. Але без жартів — ці люди псують мені всі задоволення.
Передусім вони співають похоронну месу й роблять мене злою (некрашена сукня Діни, гарна); черевички від Феррі, чарівні. Мама не йде. Я одна зі Звірою. Показую все, що вмію: плаваю на спині, просто так, пірнаю — все, одне слово. Щоб закінчити з помпою, велю висунути місток і кидаюся в море.
Після цього виходжу, щоб не зіпсувати ефект. Але ще раз виходжу з кабінки в купальному костюмі й скидаю Пратера з містка. На пляжі кілька досить пристойних осіб, одна гарна дама. Саетоне й якийсь чорний Родіонов балакають про дурниці. Все це починає рухатися й жити. Сезон наближається!
Мама приїжджає за мною, і ми їдемо — але пішки.
Ого! На мене починають дивитися. Тепер бачу, що це не тому, що я щось погано вдягнула, а просто-таки помічають мене. Чому б не визнати, що я можу привертати увагу людей? А тим часом це правда — скрізь мене помічають, скрізь і завжди.
Мама сказала, що коли я виходила з кабінки, усі дивилися на мої ноги.

Примітки

В оригіналі англійською: of course.
Англ.: людина, схильна до одруження.