Четвер, 11 вересня 1873

Пані Паттон приходить поговорити з мамою — вся стурбована й неспокійна; поширюють чутки, що її чоловіка усунули з посади. Було б справді прикро — Толста й компанія тріумфували б. Пані Паттон телеграфувала великій княгині та графині Келлер. Вона дуже неспокійна, а її мале, яке вона годує, хворе.
Мені іноді кажуть «Гамільтон», але зазвичай тоді, коли я виходжу, — і я швидко тікаю нагору.
Увечері виходимо — я з Полем у фіакрі. Спершу замовила сто візитних карток для мами та закупівлі для професорів. Потім — на вулицю Префектури забрати мої ґудзики, що зламалися, і купую будильник за двадцять два франки. Повертаюся — мама лає мене за те, що я поїхала до моря, не сказавши їй. Вони були в кареті, і було домовлено, що вони поїдуть за нами.
Мама була в Монако і, повертаючись, їхала в купе пана Шоссада. Вона його знає. Він говорив про мене — і дає мені шістнадцять! Сказав, що в мене чудові руки. Його питають, де він мене бачив — у театрі. Усі говорять про мене, усі дають мені шістнадцять. Яка образа! Як смів хтось говорити про мої руки, про мій бюст?! Це мене справді дуже ображає. Нічого такого, але я почуваюся ніяково, коли кажуть такі речі. Таке дивне відчуття.
Що робити, Боже, щоб не думали, що я доросла? З однієї лише причини я задоволена: я, мабуть, не виглядала надто кумедною в очах Бореля.
Не можу без злості згадати той жирний вівторок, коли я кидала букети панні Колокольцовій — і в той самий момент Борель опиняється перед каретою; я не встигла затримати букет, і він упав йому під ноги. Від самого спогаду про цю пригоду я шаленію; іноді за фортепіано згадую, не можу продовжувати й сиплю лайку на себе вголос. Він напевно подумав, що букет — йому, і дивився байдуже, як той падає перед ним. Ніщо не може висловити мою лють. Чоловік (якого я не знала) подумає, що я кидаю йому букет!
О, яка я була нещасна! Хоча б якби я мала намір це зробити. Досить — цей спогад мене дратує, шаленить, зводить із розуму. Я — так принизитися! Кинути букет, потім почервоніти! О, це просто мерзенно. Ця тварюка подумає, що... О, це жахливо! Якби я могла пояснити справу тому чоловікові, — але ні, це неможливо. Яке приниження, діти мої!
Це минуло, а в мить, коли пишу, я відчуваю образу так само гостро — і це почуття неспокою, зраненого самолюбства мене опановує.

Примітки

В оригіналі англійською: uneasy.
В оригіналі англійською: uneasiness.