❦
Четвер, 28 серпня 1873
Jeudi 28 août 1873
У Марселі мене будять. Насамперед іду привести себе до ладу; я менш брудна, ніж думала. Так рано їсти не можу -- лише чашку чаю. Знову беруся читати, повертаюся до слова «Гамільтон». Я ніколи не зустрічала гарнішого імені. Користуюся нагодою, щоб сказати тітці ще раз, що Наполеон йому не родич, оскільки його мати -- принцеса Баденська. Тоді заговорили про спорідненість росіян і англійців:
A Marseille, on m’éveille. Je vais avant tout me décrotter, je suis moins sale que je pensais. De si bonne heure je ne puis manger, une tasse de thé seulement. Je me remets à lire, je retourne avec vers « Hamilton ». Je n’ai jamais rencontré un plus beau nom. Je profite de l’occasion pour dire à ma tante encore une fois que Napoléon n’est pas parent, puisque sa mère est princesse de Bade. Alors on parla de la parenté des Russes et des Anglais:
--- Через Гамільтонів теж, -- каже Діна.
— Par les Hamilton aussi, dit Dina.
У Тулоні обідаємо, і дуже добре; справді, якби це було о дванадцятій чи першій замість десятої, я б чудово поїла. Від самого Тулона мене мучить великий біль -- наближаюся до Ніцци. Усі місця мені байдужі, крім Парижа, який обожнюю, і Ніцци, яку ненавиджу. Навіть вчитися -- і то немає змоги. І яка ж спека!
A Toulon nous dînons, et très bien; vraiment, si c’était à douze ou à une heure au lieu de dix, j’aurais parfaitement mangé. Depuis Toulon je suis en proie à une grande douleur, je m’approche de Nice. Tous les endroits sont égaux pour moi excepté Paris que j’adore et Nice que j’abhorre. Il n’y a même pas moyen d’étudier. Et une chaleur !
Я плачу від самого Тулона. Ні, ніколи в житті мені не було так спекотно. Я щонайменше чотири рази скупалася -- власними силами. Згадую герцога Гамільтона біля рулетки. Нарешті ми прибуваємо на цю землю, прокля... Нас зустрічають двоє Анічкових, княгиня і Валіцький. Мами немає.. Розпитуємо: одні кажуть, що вона втомилася від Монако, інші -- що їй трохи нездужається. А правда така, що вона сіла на нічний горщик, той перекинувся, і вона тяжко забилася, однак що вона впала з ліжка й забилася, вдарившись об нічний столик.
Je pleure depuis Toulon. Non, jamais de ma vie je n’eus aussi chaud. Je me suis baignée quatre fois au moins par moi-même. Je me souviens du duc de Hamilton à la roulette. Enfin nous arrivons sur cette terre mau... Les deux Anitchkoff, la princesse et Walitsky nous rencontrent. Maman n’est pas là.. Nous demandons, les uns disent qu’elle est fatiguée de Monaco, les autres qu’elle est un peu malade. La vérité est que elle s’est assise sur le pot de chambre, il tomba et elle se blessa gravement, cependant qu’elle est tombée du lit et s’est blessée en tombant sur la table de nuit.
Знаходимо її біля дверей, я саджаю її в їдальні. Приїзд -- це завжди плутанина, яку неможливо описати. Говоримо всі разом, хтось питає, хтось відповідає. Говоримо про все. Тим часом приходить пан Абрамович; потім іде.
Nous la trouvons à la porte, je la fais asseoir dans la salle à manger. Une arrivée, c’est toujours confus, impossible à décrire. Nous parlons tous à la fois, on demande, on répond. On parle de tout. M. Abramovitch vient pendant ce temps; il part.
Жоржа затримали на австрійському кордоні. Його Анна втекла, вкравши в нього паспорт. А без паспорта його не відпускають. Я нічого не хочу їсти. Піднімаємося до вітальні; Пратер зустрів нас ще на вулиці. Взяли маленького темношкірого хлопчика-слугу, який їздитиме з нами в екіпажі. Поки я не дивлюся у вікно, я задоволена, але не можу терпіти цієї блідої, випаленої зелені, цього розпеченого неба, цієї червоної землі, цього важкого повітря! Тож мама каже, що ми житимемо в Парижі. О! Боже мій, як би я цього хотіла! Захисти й допоможи мені!
Georges est arrêté à la frontière autrichienne. Son Anna s’enfuit en lui volant le passeport. Et sans passeport on le retient. Je ne veux rien manger. Nous montons au salon; Prater nous a rencontrés dans la rue. On a pris un petit négrillon, qui sortira avec nous en voiture. Tant que je ne regarde pas par la fenêtre je suis contente, mais je ne puis supporter cette verdure pâle, brûlée, ce ciel brûlant, cette terre rouge, cet air lourd ! Aussi maman dit que nous demeurerons à Paris. Oh ! mon Dieu comme je le voudrais ! Protège et aide-moi !
Показую свої капелюхи. Говоримо про сукні. Мамі не подобається оксамит «Гамільтон». Бачу, що в справі суконь можу розраховувати тільки на себе. Одного дня оксамит -- погано, наступного -- добре і т. д.
Je montre mes chapeaux. Nous parlons de robes. Maman n’aime pas le Hamilton velours. Je vois que je ne puis compter que sur moi-même pour les robes. Un jour, velours mal, l’autre bien etc.
Отже, мушу покладатися лише на себе. Кличуть обідати, але замість обіду я прибираю в кімнаті! Розкладаю капелюхи, черевички, прикраси. Роздаю подарунки. Повертаюся до вітальні, де лежить мама; ми розмовляємо, кричимо. Розповідають, що бачили, кого бачили. Словом, говорять про все. Показують покупки і т. д., і т. д., і т. д. Я так і не обідаю: час минає в тому, щоб ходити туди й сюди, слухати, говорити. Боюся, щоб мама тяжко не захворіла... Молитимуся Богові, Він добрий, Він її вбереже!
Je dois donc me rapporter à moi seule. On appelle à dîner, mais au lieu de dîner je range ma chambre ! Je place les chapeaux et les bottines, les bijoux. Je donne mes cadeaux. Je reviens au salon, où maman est couchée, nous parlons, nous crions. On raconte ce qu’on a vu, qui on a vu. Enfin on parle de tout. On montre les achats etc. etc. etc. Je ne dîne pas du tout, le temps se passe à aller, à venir, à écouter, à dire. Je crains que maman ne tombe gravement malade... Je prierai Dieu, Il est bon, Il la gardera !
Я рада знову бачити свою кімнату, вона гарненька; уже завтра вберу ліжко все в біле, воно буде чарівне.
Je suis contente de retrouver ma chambre, elle est jolie, je vais dès demain arranger mon lit tout en blanc, il sera ravissant.
Хочу виписати для мами капелюх із білим фішем.
Je veux faire venir un chapeau à fichu blanc pour maman.
Мама взяла коричневу сукню від Шпітцера. Макаров у нас. Його брат, якийсь огидний Родіонов, часто приходить. Ідіот, дурень, бридкий тип. Я з ним не розмовляла і бачила його хвилини три, але знаю, що це за птах.
Maman a pris la robe marron de chez Spitzer. Makaroff est chez nous. Son frère, un Rodionoff détestable, vient souvent. Un idiot, un bête, un vilain. Je ne lui ai pas parlé et l’ai vu trois minutes, mais je sais ce que c’est.
Отже, я в Ніцці -- справді, не можу в це повірити! Вчора, ще вчора... а сьогодні! Щоразу, як приїжджаю, почуваюся дивно, мені здається, що... а втім, байдуже.
Me voilà donc à Nice, vraiment je ne puis y croire ! Hier, hier encore... et aujourd’hui ! Je me sens étrange toutes les fois que j’arrive, il me semble que... c’est égal.
Я зовсім забула, що прийде зима. Дивлюся на Ніццу як на заслання. Насамперед візьмуся за розклад -- години й дні учителів. У понеділок знову берусь до навчання, яке так підло перервала Коліньйон, -- ох, негідниця!
J’ai complètement oublié que l’hiver viendra. Je regarde Nice comme un exil. Surtout je vais m’occuper à régler les heures, les jours des professeurs. Lundi je recommence mes études si infâmement interrompues par la Collignon, oh ! grande canaille !
Із зимою зʼїдеться товариство, а з товариством повернеться моя веселість. Це буде не Ніцца, а маленький Париж на чотири місяці. А перегони! А стрільба по голубах! А герцог Гамільтон, який приїде! Мені слід було б любити Ніццу, адже це єдине місто, де я маю втіху його бачити. І часом разів по десять! Це щастя, яке я забула, якого вже не розумію. Ах! усе має свій вигідний бік: у Ніцці я маю щастя бачити герцога, і це таке велике, таке прекрасне, таке рідкісне, що від самої думки про це всі прикрощі зникають, а шість чи сім місяців, які треба тут прожити, здаються мені морем, яке я перепливла б, не озираючись і не зводячи очей з маяка, що мене веде. Я не сподіваюся пристати до берега, ні, я сподіваюся лише побачити цю землю, і сам її вигляд дасть мені твердості, сили й мужності, щоб дожити до наступного року.
Avec l’hiver viendra le monde, et avec le monde ma gaieté. Ce ne sera pas Nice, mais un petit Paris pendant quatre mois. Et les courses ! Et le Tir aux pigeons ! Et le duc de Hamilton, qui viendra ! Je devrais aimer Nice, puisque c’est la seule ville où j’ai le plaisir de le voir. Et quelquefois une dizaine de fois ! C’est un bonheur que j’ai oublié, que je ne comprends plus. Ah ! chaque chose a son côté avantageux, à Nice j’ai le bonheur de voir le duc, et c’est si grand, si beau, si rare que seulement à cette pensée tous les désagréments s’effacent, les six ou sept mois qu’il faut passer me semblent une mer que je traverserais sans me retourner et sans quitter des yeux le phare qui me guide. Je n’espère pas aborder, non, je n’espère que voir cette terre, et la seule vue me donnera du caractère, de la force et du courage pour vivre jusqu’à l’année prochaine.
А потім? А потім... далебі, не знаю. Може, я до неї доберуся? Якщо ні -- побачимо, що робити далі.
Et après ? Et après... ma foi, je n’en sais rien. Peut-être l’atteindrai-je ? Sinon, on verra ce qu’il y aura à faire.
Хай там як, я пливтиму, доки не забракне сил. Але я сподіваюся, я вірю в Бога, в Його божественну доброту! Ось чому я не падаю духом. Невже Бог, який був такий добрий до мене, мене відштовхне? Ні, Він надто великий, надто добрий!
En tous cas, je nagerai jusqu’à ce que les forces me manqueront. Mais j’espère, je crois en Dieu, en sa bonté divine ! Voilà pourquoi je ne perds pas courage. Dieu qui a été si bon pour moi, me repousserait-t-Il ? Non, Il est trop grand, trop bon !
Боже мій, допоможи мені? Зроби мене щасливою!!!
Mon Dieu aidez-moi ? Faites-moi heureuse !!!
Молитимуся Богові й Діві Марії. Може, вони дадуть мені те, про що я прошу? Але як змінити серце цьому волоцюзі?! Це невиправна тварюка!
Je vais prier Dieu et la Vierge. Peut-être m’accorderont-ils ce que je demande ? Mais comment changer le cœur à ce vagabond ? ! C’est une bête impossible !
Я й забула подякувати Господові за те, що Він повернув мене додому цілою й неушкодженою, без жодної пригоди. За те, що вберіг мене від усякої хвороби в місті, де лютувала холера.
J’oublie de remercier le Seigneur pour m’avoir ramené saine et sauve chez moi, sans aucun accident. De m’avoir gardé de toute maladie dans une ville cholérique.
Тож, їдучи до Відня, я не переставала повторювати собі: «Хто живе під покровом Всевишнього, той знайде спочинок в оселі Всемогутнього. Він покриє тебе своїми крилами, під їхнім захистом ти будеш у безпеці; Його істина буде тобі щитом, не злякаєшся ні стріл, що літають у повітрі вночі, ні пошестей удень. Тисяча впаде обіч тебе і десять тисяч праворуч від тебе, але до тебе вони не дійдуть».
Aussi, en allant à Vienne je ne cessais de répéter à moi-même: “Celui qui habite sous la protection du Très-Haut trouvera son repos dans la demeure du Tout-Puissant. Il te couvrira de ses ailes, sous leur appui tu seras en sûreté ? Sa vérité te servira de bouclier, tu ne craindras ni les flèches qui parcourent les airs pendant la nuit, ni les fléaux pendant le jour. Mille tomberont à tes côtés et dix mille à ta droite, mais ils ne parviendront point jusqu’à toi.”
Не можу висловити, яка я зворушена і як глибоко відчуваю Божу доброту до мене.
Je ne puis exprimer combien je suis émue, et combien je reconnais les bontés de Dieu envers moi.