Четвер, 7 серпня 1873

Я була на ногах о сьомій. До дев'ятої читала «Gulliver's Travels». Потім ми вийшли (сіра сукня, добре) — спершу до Франсін, моя сукня не готова, досить гарна, не надто, все одно. Потім обідали в готелі; поруч був якийсь пан, здається, росіянин, що дуже нас роздивлявся. Я весь час казала смішні речі й ми сміялися. Йому теж хотілося, але він стримувався. Було дуже кумедно. На Виставці страшенно гаряче. Купила дві подушечки для шпильок у формі жокейської шапочки та флакон для Єлени. Ці бідні торговці не мають нікого й дуже раді, коли в них купують якісь дрібнички. Вечеряли в російському ресторані — курка досить непогана сьогодні ввечері.
У Шенбрунні великий обід, даний Фріцом для Шата [sic] — а потім чудовий феєрверк. Моя тітка, замість дістати квитки, робить свій звичайний шик.
Ми повернулися з Шенбрунна. Прибувши туди, хотіли взяти квитки, але вже запізно. Тут увесь Відень. Я думала, що мало народу — навпаки, але мало іноземців. Гарні туалети. Оскільки дістати вхідні квитки не вдалося, ми змушені повернутися. Я страшенно розлючена! (Пишу перед дзеркалом, у мене сльози на очах і curled lips, я дуже кумедна й мила, волосся цілком золотисте при свічці, і це побілене дзеркало).
Повертаючись, ми бачили, як проїжджали всі — дами, запрошені на обід, і придворні.
Я подвійно розлючена: по-перше, що я не на феєрверку; по-друге, що відчуваю — це не моє місце, де я зараз; я маю бути при дворі. Я мушу блищати і любити світ — це моя доля, інакше жити не можу. Як це прикро, що цей Гамільтон мені так подобається! Я хотіла б бути з дерева, щоб вийти за чоловіка дуже багатого, дуже титулованого, дуже високопоставленого й дуже біля моїх ніг. Я час від часу кидаю шпильки моїй тітці-шикунці, і вони її колють. Вона сердиться, що мене позбавили задоволення, але не хоче цього показати. Мені подобається нічим не захоплюватися, бо мені дуже нудно. Я вдаю, що нічого не бачу, і продовжую свої атаки. Я не засмучена через феєрверк — я б навіть не мала жодного задоволення, йдучи так, як ми мали йти. Я хотіла б бути там, у палаці, на обіді. Я взагалі роздратована. Хочу плакати, хочу когось побити! О! Боже мій, коли ж я стану тим, чим так палко бажаю бути? Коли ж мене перестануть катувати! Пробач мені! Але будь поблажливий — я лише жінка! Я не маю покори! Я не маю піднесеного характеру й піднесених поривів — я лише людська істота, честолюбна й легковажна! Честолюбна, дуже честолюбна!
Боже мій, змилуйся над моєю бідою, прости й захисти мене!!!
Знаю, що мушу зірвати свою злість на комусь. Ах! Ні, я мушу тримати свою обіцянку — стримуюся, але це мені дорого коштує.
Піду напишу мамі.
[Примітка: 1875. У цьому листі до мами я зовсім не стримуюся.]

Примітки

Англійською в оригіналі: «Мандри Ґуллівера» Дж. Свіфта (1726).
Англійською в оригіналі: «вигнуті губи».