Четвер, 31 липня 1873

О п'ятій на ногах. Готель огидний, але оскільки я була без черевиків, раділа будь-чому. Кожен по черзі помочив себе у знаменитій сидячій ванні. Я попросила господиню надіслати мені чоботаря до восьмої ранку. Вона надіслала одного з «Кріспіно а ла комаре» [sic] з неможливими черевиками! Я була змушена взяти пару, але які ж ноги!!! Боюся поворухнутися, аби не побачили. Ми увійшли до купе для курців; навпроти нас були четверо панів: один — не знаю що, другий — ненависний Далбера, який увесь час дивився на мене, третій — маленький, з яким Поль горів бажанням поговорити. Діна весь час жеманилася; четвертий — не знаю що, здається, англієць, дуже приємний, з дивним обличчям — щоб мати уявлення, треба взяти принца Уельського, лорда Говарда, герцога Гамільтона й трохи пана Рандуена і зробити одного. Він рудий, одягнений у білий і блакитний фуляр у дрібну клітинку. Але в ньому домінує герцог Гамільтон, особливо очі — коли він на мене дивився, мені щоразу здавалося, що це герцог; він добре говорить італійською — шкода, якщо він цієї потворної національності. Я ненавиджу італійських чоловіків! Обожнюю англійців!
Ось ми й у Мілані, де пообідали. Так дешево — дванадцять франків.
Від Мілана краєвид чудесний, такий зелений, такий рівний, що можна простягнути погляд до нескінченності, і жодні гори не стають стіною перед очима.
На ніч я влаштувалася дуже добре — на два місця — і спала чудово.