Пʼятниця, 18 липня 1873

Я знову позувала, це втретє. Під час сеансу приїхали пан і пані Говард. Подивившись на портрет:
О! Чудово, дуже-дуже добре, чудово тощо тощо.
О четвертій ми їдемо з ними до Вару. Нарешті рушили; ліс чарівний, зелений. Мама, Діна, я і стара кумедна Говардиха в одній кареті, інші в другій. Спершу мені було нудно, ці люди не для мене; він ще нічого, бо скрізь пхає свого носа, та й журналістам це прощається, бо вони все знають; але його мати й дружина! Стара — набридлива, кумедна і дурна, молода — ...ніщо.
Ось ми й приїхали, розташувалися на траві, розклали прибори, виклали припаси. Говард приготував напій: пляшка шампанського, два літри червоного, цукор, два лимони, лід, імбир, сифон і огіркові шкірки. Усе це разом, їй-Богу, непогано.
Я трохи розвеселилася, а потім, на моє велике задоволення, ми пішли рибалити, — я, Поль, Валіцький і Говард. У мене не було вудки, але я з цікавістю стежила за їхніми. Вперше я відчуваю цю втіху, це так захопливо! Ми просиділи три години мовчки, ловлячи рибу, і вони здалися мені трьома хвилинами. Потім приходять Діна й мама й починають розмовляти, Говард занадто делікатний, щоб сказати, що це заважає, а на мої слова ніхто не зважає. Потім ще більше нещастя — Говардиха з сином і покоївкою. Що за тягар, Боже! Піймали чотири жалюгідні рибчини, ловили вугра, він ворушився, і ніхто не міг його добити, Говард поранив йому хвіст, він ворушиться — тоді я поклала цьому край, відтявши йому голову. Вдома дивуються моїй жорстокості, але я не падаю духом; я маю для почуттів інше застосування, я волію допомогти нещасному, ніж кривитися через вугра чи голуба. Назад ми (родина) їхали разом, і замість старої з нами був Говард. Він теж кумедний: штани в дрібну сіру клітинку, піджак такий самий, але жовтий, краватка з тисячею кольорів, безглуздий англійський комір, капелюх на потилиці й люлька, і дурнуватий вигляд англійця другого сорту з Тиру. Хоче вдавати з себе філософа, каже, що стомився від усього. Але що мені приємно — він говорив про коней. Казав, що раніше мав яхту, але після одруження... Я сказала, що пароплав краще: «У герцога Гамільтона є дуже гарний». Сьогодні вранці він сказав тітці, що бачив у Відні Джою й Гамільтона, що той її цілком покинув, на що дідусь каже, що це неможливо, Жорж теж, тітка наполягає — я б хотіла в це вірити.
Тоді Жорж каже:
— Та ці Говарди, вони говорять про Гамільтона, як лакей про свого пана, все це бруд.
— В чому ж бруд? — парирую я.
Тітка:
— А хто ж може знати більше за лакеїв, справді.
І далі в тому ж дусі. Жорж хотів сказати, що Говард нічим не кращий за Дрійя, сьогодні вранці про цього Дрійя сперечалися.
Я приходжу до мами:
— Ну ось, знову ця наволоч, тепер вони ображають Говарда. «Чому?» «За те, що він розповідає про Джою, про Гамільтона, що він лакей»!
Почувши імʼя Гамільтона, вона змінилася на обличчі. Не любить, коли я про нього говорю, — їй потрібен Милорадович.
— У нього є дуже гарний, — каже він.
— Здається, його в нього вже нема.
— О! Ні, все ще має, все ще.
— У нього цього року вже не було коней.
— Бачите, герцог Гамільтон — це людина, яка наробила багато безумств, він дуже багатий, статки, величезні доходи. Герцог Гамільтон наробив чимало дурниць, але він заощаджував, і тепер знову впорядкував свої статки.
Ніби я просила в нього всіх цих пояснень!
— Так! Але (бажаючи розтягнути цю тему) він тепер старий, і навіщо заощаджувати, коли ти старий?
— Та він не старий! Це ще молода людина.
— Як молода? Здається, йому тридцять вісім років.
Тоді мама: «Тридцять вісім — це ще не старість», — і далі розмова про вік. Говард каже, що герцогу тридцять шість.
— Не може бути, на вигляд йому двадцять девʼять.
Ця розмова мені дуже сподобалася. Якщо правда, що Гамільтон покинув Джою, ось ще одне, що Бог мені дає, і про що я Його просила.
Говард розповідав мені про коней і перегони, взимку він стрілятиме. Каже, що матиме коня, такого ж доброго, як усі, що бігають у Ніцці, а може, й кращого, за дві-три тисячі франків — це трохи казкове, замало. Але якщо це так, то з Божою допомогою я матиму коня, який бігатиме в Ніцці. Яка я щаслива і невдячна Богові, що прошу Його про всілякі речі. Я маю те, чого бажаю. Я сказала дурницю, я не невдячна, бо щаслива я саме завдяки тому, про що прошу і що Він мені дає. Тітка й мама мене обожнюють, усі їхні думки спрямовані на мене, особливо мамині — вона б шкіру з себе здерла, аби мені догодити. Тітка цими днями робиться такою доброю до мене, вона часто мене пестить, і я ціную це, бо ці пестощі рідкісні й нові.
Мені досить побажати найшаленішого, а вони вже міркують, як би це краще влаштувати. Я така захоплена цим конем, що просто нетямлюся. Я тільки й повторювала цього вечора: Яке щастя, яка радість мати скакуна, як мною будуть пишатися, коли я піду до ваги; серед комісарів, членів, жокеїв, коней! Справді, я божевільна від радості. Мама обіцяє, тітка теж, але впевнено, я бачу це по тону. Тітка особливо щиро пообіцяла. Увечері я прийшла до її кімнати, по-своєму легко, сповнена ентузіазму, збудження, попросила — вона серйозно пообіцяла. Я лягаю о першій. Ми сиділи з княгинею Ґаліциною та пані Данілов, яка повернулася з тіткою о десятій, через кілька хвилин після нас, і балакали; мама мною захоплювалася, навіть тітка не перестає дивитися на мене з задоволенням. Звідусіль мені кажуть, що я гарна. Їй-Богу, перед самою собою, я в це не вірю (моє перо не може писати, воно хоче летіти), я лише мила, часом трохи гарна. Мене люблять, всі мене люблять. Я щаслива! Я найщасливіша на землі. Якби тільки він мене кохав! О! Боже мій!!!! Пʼяна від радості, я виходжу на балкон.
Та чи бачив хто коли таку малу дівчинку, як я, зі скакуном? Я справлю фурор! Які жокейські кольори? Сірий і вишневий — ні, яка дурниця! Зелений і ніжно-рожевий. Це забагато Його доброти. Він мене осипає дарами, це надприродна річ для мене — кінь! О! Яка я щаслива, задоволена, яке я дурне створіння! Як не відлити зі свого переповненого кубка бідним, які нічого не мають. Я отримую дві тисячі пʼятсот франків на місяць, даю десять відсотків бідним, це становить двісті пʼятдесят франків. Я хотіла б робити більше. О! Та яка ж я щаслива!!!!!!!!!
Я запитала знаки! і вийшло — та/. А він, коли дізнається, що я маю... ні, що є маленька дівчинка, яка має коня, що він скаже? Він зблідне. Але що з того, аби лише з часом він був моїм! Завдяки цьому коневі я зможу з ним познайомитися — ось ще одне щастя.

Примітки

В оригіналі англійською: Oh! capital, very very good, capital. ↩
В оригіналі англійською: fishing. ↩
В оригіналі англійською: fisher (рибалити). ↩