Субота, 5 липня 1873

Об одинадцятій прийшла молода англійка з матірʼю — для мене. Вона досить мила, але вʼяла. Вона не тисне руку, а лише подає — це не свідчить про відкритий характер. Вона приходитиме давати мені три уроки по дві години на тиждень — шість годин на тиждень.
Сьогодні день народження Наталі Паттон, і о пʼятій ми поїхали до них (сіра сукня), але їх не було вдома. Після обіду — невелика прогулянка в кареті й до Румпельмаєра. Мама та інші — на вокзал, а ми ще кілька разів проїхалися.
Я сказала, що ми влаштовуємо бал у день мого народження, 12 січня — мені виповниться пʼятнадцять. Ми перебивали один одного. Всі хотіли говорити водночас, кожен хотів викласти свій план. Удома ми обійшли всі кімнати — ми вже все розподілили, розставили, вирішили. Він буде чудовий, цей бал.
За сніданком, вже не памʼятаю з якого приводу, — зі стрільби, здається, — говорили про те, як до кого звертаються. Тоді тітка каже:
— А чому ж кажуть «Його Світлість герцог Гамільтон»? Не кажуть же «Ферейр граф», бо він ним не є, тоді як великі [sic] титули називають за їхнім титулом.
Почувши його імʼя, я не почервоніла, але мені перехопило подих, я хотіла налити води — й руки тремтіли. Краще так, ніж червоніти! Вона двічі повторила це фатальне імʼя. Вона любить Гамільтона, увесь дім його любить. Мама його дуже любить. А тітка про нього охоче говорить.

Примітки

В оригіналі англійською: «His Grace the Duke of Hamilton» — офіційне звертання. ↩