Середа, 26 лютого 1873

Вранці дощ, але потім вщухає; день сірий, дощить майже весь час, жахливий вітер.
На прогулянку (чорна сукня, сіра жакетка, капелюх «бандит»), в екіпажі з Діною; потім заїхали по маму й тітку, з ними — до пані Теплакової (її приймальний день), потім додому. Дощить увесь час. Я знову поставила собі питання, кого я кохаю, і, поміркувавши та подумавши, з'ясувала, що кохаю двох людей водночас:
— герцога Гамільтона
— пана Альфреда Бореля.
Я кохаю герцога більше за Бореля, коли обох немає. Коли вони обидва тут — нема що й казати, я кохаю герцога більше за Бореля; одним словом, я кохаю герцога і не кохаю Бореля. Але коли бачу лише одного, я волію того, кого бачу; а точніше — Борель мені здається прийнятним, коли я бачу його одного, але не для одруження, бо одружитися я можу лише з герцогом.
Мама й тітка поїхали до Монте-Карло. Як дивно — тільки сьогодні я усвідомлюю, що Борель, не будучи представленим на балу, підійшов потиснути мамі руку. Може, він весь час думав про мене (о, яка я зарозуміла!) — а точніше, про те, що я стала такою червоною, побачивши його в понеділок, і він був дуже радий бачити когось...... одним словом, не знаю, як пояснити — я себе розумію, і цього досить. [Закреслено: Після повернення з Монако.] Отже, я лишаюся при тому: я кохаю герцога Гамільтона серйозно, а Бореля — для розваги.
Хоч би що там було, я б хотіла, щоб Борель мене покохав — хоча б для того, щоб його принизити.
Не розумію.