❦
Пʼятниця, 21 лютого 1873
Vendredi 21 février 1873
О девʼятій Говарди заїхали по мене верхи; мало народу, досить вдала прогулянка в Карабасель. Коко поривався назад до стайні й бешкетував.
A neuf heures les Howard vinrent me chercher à cheval, peu de monde, assez bonne promenade, au Carabacel. Coco voulait rentrer dans l’écurie et faisait des bêtises.
Ми бачили Абрамовича та Ложе. Коли вже збиралися повертатися, я хотіла пуститися галопом, але Коко вперто зупинився перед нашим домом, так що мені довелося вертатися додому. Пані Говард провела мене до самого дому — дуже любʼязна.
Nous vîmes Abramovitch et Logé. Sur le point de rentrer, je voulais galoper mais Coco s’est arrêté obstinément devant notre maison de manière que je dus rentrer. Mme Howard m’a accompagnée jusqu’à la maison, très aimable.
Після обіду я вчилася, не виходила — лише на півгодини на терасу (сіра жакетка, без капелюха); досить багато народу.
L’après-midi j’étudiais, je ne suis pas sortie excepté une demi-heure à la terrasse (casaque grise, sans chapeau), assez de monde.
Вранці, коли я вже збиралася повертатися, я побачила Бореля — він проїжджав у провулку біля нашої вілли й дивився на мене; я помітила його лише в ту мить, коли він зникав, але думаю, він бачив мене раніше, коли кінь не хотів іти, бо він їхав навпроти у фіакрі. Я сьогодні зовсім нещасна, я в жахливому стані; якщо так триватиме, не знаю, що зі мною буде. Я щохвилини боюся, що знайдуть мій зошит, що викриють мою таємницю про герцога; щомиті я думаю про це нещасне місто «Гамільтон», яке я зішкребла з карти. Я боюся вчити географію, бо боюся дійти до Шотландії — саме через це. Які щасливі люди, що не мають жодних таємниць! О! Якби він знав, що я через нього терплю! Я зішкребла це імʼя з дурощів, не знаю навіщо; краще було залишити його підкресленим — так було б менш помітно. Але мадемуазель Коліньйон про це знає. Я чекаю того страшного дня, коли доведеться позначати міста Шотландії! О! Боже, врятуй мене! Заспокой мене! Благаю.
Le matin lorsque j’étais sur le point de rentrer je vis Boreel passant dans la ruelle près de notre villa, il me regardait, je ne le vis qu’au moment où il disparaissait mais je crois qu’il m’a vue avant quand le cheval ne voulait pas marcher parce qu’il venait vis-à-vis dans un fiacre. Je suis toute malheureuse aujourd’hui, je suis dans un état affreux, si cela continue, je ne sais pas ce que je deviendrai, j’ai peur à chaque minute qu’on ne découvre mon livre, qu’on ne sache mon secret du duc, à chaque instant je pense à cette malheureuse ville de « Hamilton » que j’ai grattée sur la carte. Je crains d’apprendre la géographie de crainte d’arriver en Ecosse, à cause de cela. Comme les personnes qui n’ont aucun secret sont heureuses ! Oh ! s’il savait ce que j’endure pour lui ! J’ai gratté ce nom par bêtise, je ne sais pourquoi, il fallait mieux le laisser souligné, c’était moins voyant. Mais Mlle Collignon le sait. Je m’attends à la journée terrible où je devrais marquer les villes d’Ecosse ! Oh ! mon Dieu sauve-moi ! tranquillise-moi ! Par charité.
на полях
Як зворушливо!
dans la marge Comme c’est touchant !